Коди та Декоди

 

Коди та Декоди

Досі немає представлення процесів всесвіту однією кодовою системою. Кодованими системами ми називаємо тексти, мову, арифметику, геометрію, опис процесів, які ми бачимо, чуємо, відчуваємо за рахунок своїх рецепторів, що дають відчуття (filling) при комунікації з матеріальним світом (matter) та маємо здатність вибудовувати ментальні аналітичні залежності одних процесів поруч з іншими (analitic). Якщо порівнювати сам процес  отримання досвіду людиною з партією в шахи – різні здатності утримувати кілька партій та кілька правил гри в шахи, свідчить про здатності людей до утримання різних цивілізаційних рівней реалізації представлення про світ в реальність.   

 

Евклід нам дав доступ до ментальних образів, він описав в 13 томах блуждання універсального ока, створив науковий народ, що вірить в існування безкінечної прямої лінії.

Евклідове око - "вирівнює" матеріальний простір.

Таке ментальне уявлення про матеріальний світ - дозволило створити досить різноманітний світ "слабкої взаємодії"

Але потім - прийшов Бойяй і написав у стіл багато цікаво про гіперболічний світ, око поза матеріальним світом, точкою зору універсального спостерігача. Геометрія Лобачевського.

А потім прийшло око "нульвої точки енергій", інформаційне, маса якого майже нуль і координата майже нуль (піксель). І все це ми закодувули наново – азбукою морзе, двома знаками точка і тире, що можуть швидко кодувати та декодувати інформацію та передавати за багато кілометрів без масовими хвилями простору а потім – Бейсіком, нулями та одиницями двоїчної або троїчної системи взаємодії і за допомогою пікселів та в результаті такої взаємодії створили новий світ - віртуальний, яких дуже схожий на матеріальний світ.

Ми живемо в екосистемі слабких енергій та температур, в якій здається найбільш пристосованими та мають надзвичайно різноманітні флуктуації – молекула води та жива клітина. Наші спроби вийти в Космос чи зайти в мікрокосмос виявили надзвичайно високо-енергетичні процеси, які однаково загадкові та «відносні» в тому розумінні, що ми не можемо дати точні характеритики цих процесів в існуючих системах координат. 

Сутність концепції «Коди та Декоди» повертає нас на 300 років, коли ще не було сформовано єдиний арифметичний код з межею достовірності, а ми все ще користувалися «точними» пропорціями з невизначеною десятичною величиною, такою як 1/3 чи наприклад ті величини, які у нас «закамуфльовані» величиною «пі» та іншими «неточними» величинами. З тих пір, не дивлячись на те, що ми користуємося імітаційними відповідностями в вигляді пікселю, намальованого будь де чи пропорціями, які ми наповнюємо арифметичним величинами з «відносною» точністю, користуємося посиланням на «ідеальні умови» уявних предметів, між якими ми розраховуємо різноманітні залежності, ми досягли імітації реальності великому кінотеатрі в Лас Вегасі та повернення ракет першого ступеню Їлоном Маском. Так само, ми вже довели багато нерозв’язних задач, включаючи ту, нерозв’язність якої довів Григорій Перельман в тому коді, який йому було запропоновано. Повернемося до концепції «Коди та Декоди». Ми застосовуємо однаковий арифметичний код для всіх трьох чи більше уявлень про структуру реальності, розміщуючи око нашого спостерігача в різних системах – евклідового, гіперболічного чи сферичного уявлення в різних місцях структури бачення та представлення. Таким чином, що око спостерігача в евклідовій системі знаходиться на поверхні тіла дослідження, атому специфічно «вирівнює» всі флуктуації поверхні, виходячи з віри та уявлення в існування безкінечної прямої лінії, згідно з постулатами Евкліда. Уявне око спостерігача сферичного представлення знаходиться всередині тіла, а в гіперболічному (Рімановому, Лобачевського, Баяйя, Тихоплавів) представленні – в позатілесному «космосі». Таким чином,виходить, що умовний нуль тіла системи координат, одиниця межі тіла та двійка, як ступень свободи переміщення тіла в наступний проміжок часу у нас розміщуються по-різному. Нуль Евкліда на поверхні, у сферичному представленні – всередині тіла, а у рімановому – в космогонічному місці, над процесом. Саме тому, коли ми стикаємося з швидкостями, що мають значення для дослідження, процесами без мас та гравітації – ми отримуємо «відносність», яку ми називаємо тепер «квартовими» процесами. І тому виникає питання = а чи зможемо ми, користуючись тим самим «не точним» арифметичним кодом, не декодуючи, не маючи шлюзу кодів, розробити достовірну «матрицю» для представлення ще одного уявлення про залежності всесвіту ще в одному представленні – квантовому? Яка альтернатива? Який радикальний сумнів Декарта ми можемо надати, для статистики процесів, що калькулюють  відомі нам фізичні, хімічні, електро-магнітні, гравітаційні, соціальні та інші види взаємодії, коли інформаційні процеси у нас стають масово надшвидкими? А це саме і є головна обставина, яка змушує нас повернутися до біологічної природи еволюції – її рекурсиву, коли потужні інформаційні потоки створюють середовище для великого еволюційного стрибка.

А у нас досі немає жодного належного статистичного інструменту чи належної геометричної моделі, що задовольняє вже чотири види представлення процесів всесвіту.

В 2000-2017 роках різні автори нового міленіуму пропонували звернути увагу на цю невідповідність, наш вклад – це текстові універсали «неткоммунікатору», текстова інтелектуальна гра, відома, як «Балда» та навчальний курс «Боксологія». Тихоплави зробили критичний опис «Фізики віри» космогонічного гіперболічного представлення фізики процесів, школа Комісаренка надала «астральні лінії» універсального спостерігача та можливості взаємного орієнтування кількох тіл в умовній системі координат, а  Ігор Криштафович запропонував представлення біологічних процесів розвитку, як такі, що відбуваються за попереднім проектом, інформаційним наповненням, недосяжним для нас, наявними у нас детекторами відчуттів але, можливо, досяжними аналітичним чи геометричними даними можливих конфігурацій. Кого ми ще забули? Ми намагаємося весь час забувати Воронного, Лагранджа та Шаубергера, які випередили свій час, та надали логістику та надприродні властивості мікрокосмосу, які ми досі уявляли як флуктуаційну похибку чи аномалію (ефект Джанібекова), хоча насправді – такі самі флуктуаційні процеси, можливо, лежать в основі баріонної (1*10 ^-12мм) чи оріонної (1*10 ^-24 мм) матерії (Канонічні методології Сергія Канторського).  

Та чи готові ми прийняти такий універлук (univerlook), який задовольняє статистику усіх трьох процесів представлення  та в решті решт – який виходить без сумніву до зустрічі «інформаційного матеріалу» без хаосу та консервативних збочень?