Сутність цього конфлікту можна визначити як нерівність між обов’язком створювати й фінансувати суспільну вартість та правом визначати її використання. Підприємець відповідає за виробництво, споживач оплачує кінцевий продукт, а уповноважений розпорядник отримує право спрямовувати обов’язкову суспільну частку. При цьому відповідальність розпорядника за кінцевий результат може бути значно менш прозорою, ніж відповідальність підприємця за податковий платіж.
Для дослідження податкової реформи я б назвав цю конструкцію «Картка доданої вартості та суспільного внеску».
Три учасники мають різні функції:
| Учасник | Внесок в економічний процес | Що потрібно відображати в картці |
|---|---|---|
| Відповідальний підприємець | Організовує виробництво, вкладає капітал, працю та знання, бере ризик | Створена вартість, витрати, прибуток, податкові зобов’язання, прямий суспільний внесок |
| Споживач | Оплачує товар і через ціну може нести частину податкового навантаження | Кінцева ціна, включені податки, доступність товару, отримана користь |
| Уповноважений розпорядник суспільної частки | Організовує фінансування спільних потреб | Отримані кошти, вартість адміністрування, виконавець, отримувачі та підтверджений результат |
Це функціональна модель: одна людина може одночасно бути підприємцем, споживачем і отримувачем суспільних послуг.
Картка має показувати походження вартості та її подальшу долю. Її основні поля:
| Блок | Зміст |
|---|---|
| Господарський ланцюг | Походження товару, постачальники, операції, первинні документи |
| Додана вартість | Вартість випуску мінус проміжне споживання; окремо — оплата праці, прибуток та інші складові |
| НМА — нематеріальні активи | Права, програмне забезпечення, технології, ліцензії; підстава оцінки, амортизація, платежі за використання |
| Іноземне походження | Валютна ціна, курс і дата перерахунку, імпортні платежі; окремо — курсова різниця |
| Господарський розрив | Ділянка з непідтвердженим походженням або операціями, сума та спосіб відновлення доказів |
| Суспільна частка | Нараховані податки, бюджетний платіж, внесок, дозволений до зарахування |
| Соціальний чи екологічний результат | Виконана робота, отримувач, вимірний ефект, перевірка, подальше утримання |
НМА не слід просто додавати до вартості товару вдруге: їхній внесок уже може бути врахований через амортизацію, ліцензійні платежі або ціну. Так само валютний перерахунок сам по собі не означає створення нової вартості. А розрив документального ланцюга є ознакою для перевірки, але ще не доказом незаконного обігу.
Вашу тезу про незарахування внеску варто юридично уточнити. В Україні окремі механізми податкового врахування благодійної допомоги вже існують, зокрема правила щодо коригування фінансового результату та спеціальні винятки. Тому сильніше формулювання проблеми таке: наявне врахування витрат не створює загального права підприємця замінити частину податкового платежу безпосередньо виконаним суспільним завданням. tax.gov.ua
Також чистий прибуток — це вже результат після податку на прибуток. Для реформи потрібно чітко розрізняти три механізми:
- Визнання витрат: внесок зменшує базу оподаткування.
- Податковий кредит: визначена частина внеску зменшує суму податку.
- Цільове спрямування податку: платник спрямовує дозволену частку зобов’язання на затверджене суспільне завдання.
Для вашої концепції найбільш відповідним є третій механізм, доповнений перевіркою результату. Предмет зарахування — виконане суспільне зобов’язання: очищена ділянка, доступна послуга, відновлена мережа, підтверджене зменшення забруднення.
Наприклад, у запропонованій моделі із зобов’язання у 100 умовних одиниць закон дозволяє спрямувати до 20 на погоджені завдання. Підприємець виконав і підтвердив роботу на 15 — до бюджету сплачує 85. Це саме зарахування 15 одиниць зобов’язання, а не зменшення оподатковуваного прибутку на 15.
Екологічні фонди тут є особливо показовим предметом дослідження. Потрібно порівняти два маршрути: обов’язковий платіж через фонд і пряме виконання погодженого природоохоронного заходу. Для кожного вимірюються повна вартість, час, адміністративні витрати та екологічний результат. Тоді твердження про бюрократичне навантаження отримує доказову основу.
Водночас зниження власних викидів, виконання обов’язкових вимог і усунення заподіяної підприємством шкоди потрібно відокремити від додаткового суспільного внеску. Інакше підприємство отримуватиме зарахування за виконання вже наявного обов’язку.
Реформа потребує спільних правил: відкритого переліку завдань, граничної частки зарахування, перевірки вартості й результату, заборони подвійного зарахування та контролю пов’язаних отримувачів. Бюджет має зберігати ресурс для загальних потреб і територій, які не приваблюють приватних донорів.
Центральну тезу роботи можна викласти так:
«Податкова реформа має забезпечити співмірність обов’язку фінансувати суспільні потреби, права брати участь у визначенні їхнього призначення та відповідальності за результат. Перевірений прямий суспільний внесок повинен отримати визначений законом механізм зарахування, а бюджетний розпорядник — вимірну відповідальність за використання отриманої частки вартості».
