На плакаті до "Дня Волі" - фоторобота "Gold Apples", зробленої Марією Варфоломеєвою в Швейцарії;
Журналістка Маша Варфоломєєва потрапила в справжнє
пекло за любов до людей та до фотографії, будучи учасницею європейського культурного проекту.
Перед Вами одне і те ж саме обличчя - до
полону, і зараз – в пастці свого більш за 400-денного полону, під
час нашої необ'явленої війни на Сході України.
Ось, ця молода жінка – худенька Маша на
Квай-Густав Адор в Женеві, а ось - вона в Луганських катівнях - заручниця в
полоні.
Ця історія – маловідома історія
фотокореспондента Марії Варфоломеєвої. Ця історія з щасливим кінцем - Машу
днями обміняли на двох людей на кордоні цієї української війни. Війни, про яку
ми чуємо кожен день, але про яку ще дуже мало знаємо.
Ще в 2013 році у Маші спочатку було
«жартівливе» посвідчення журналіста з німецького видання www.onlinewahn.de, але трохи пізніше жарти перейшли до справи - вона
з моїх рук отримала справжнє. Це було посвідчення газети «Наша Версія».
Журналісти нашого видання розслідують злочини місцевої влади, пишуть про
переділ власності, журналісткі розслідування захоплення та знищення лісу
навколо Києва, писали - про бездіяльність правоохоронної системи.
З Машею була інша історія. У 2012 році
Маша працювала в команді забезпечення ЕВРО 2012, а в 2013 році - Україна
повинна була підписати Асоціацію з Європою, тому я - учасник багатьох
міжнародних фестивалів, починаючи з ще 1990 року, коли ще презентувалися
квітучі перспективи СРСР в Москві, розумів, що нам потрібно «відкривати» Європу
для українців, Україну для європейців. Ми мали знайомитися знову, через
десятиріччя після залізної завіси СРСР, після колоніального капіталізму - коли
вже Москва не була політичним центром, але для прийняття рішень з Києва в
Москву літало 5 рейсів літаків, набитих бізнесменами, фінансистами та
політичними лобістами. Україна з політичної колонії та фінансової намагалася
ескейпити в повному складі, вона була мотивована, вона хотіла, вона – рвалася
до Європи.
Маша - третя справа в верхньому ряду з друзями під час ЄВРО 2012 на стенді розважальному автокомпанії "Хьюндай"
Ми перші повинні були відкривати Європу:
художники, журналісти, фотографи. Маша розмовляє п'ятьма мовами, вже 10 років
вона в Києві, саме так - вона потрапила з Луганська до Києва, була дієвою
учасницею на ЄВРО -2012, для проекту відкриття Європи - фотограф, художник та
ще така освічена людина! А ще Маша стала «моделлю» твору, відомої нонконформіської
графічної збірки partizantv, що постійно
демонструється в офісі інтернет-компанії «Бест» в Бучі – добірка образів та
ситуацій з життя міст та селищ Приірпіння. Є там і малюнок ЄВРО 2012, робота на
яким і познайомила нас з Машею.
Вона стала згодом «моделлю» для малюнку під назвою Masha & Sasha (інший герой – Сашко
Наказненко, журналіст «Зорі Приірпіння», автор статей про міжстатеві відносини
та досліджень «електрики від сонця») розповідає про здобуття ресурсів з
навколишнього середовища… Непрості часи, в які ми живемо – завжди залишають
місце для гумору та нонконформіської зверхності. Звідки ще, нам, звичайним
людям брати оптимізм та мотивацію до життя?
Саме как в ті часи – незалежно та весело
Маша стала учасником цієї групи. Ми не підписували контрактів, Маша – людина,
дружба з якою є самоцінною та «ідеологічною». Та група, яку ми створили
називалася - міжнародний відділ газети «Наша Версія», що була утворена 8 червня
2013 року. Головний редактор - В'ячеслав Григорович Ковтун виписав посвідчення
для Маші, а я його їй вручив - її перше журналістське посвідчення.
Наказ газети про створення "міжнародного відділу" - 2013 рік
Що казати – це був проект. Мрія та надія
тих часів на краще. Європа, до речі йшла на поступки, першу польську візу
посольство відразу давало журналістам на 1 рік, другу - на п’ять. Це була безперечна солідна поступка, бо в 2005-2010 роках європейці в
Києві були так само корумповані «туристичними агенствами», як і вся українська
бюрократія. Відчувався прогрес але всі розуміли – що щастя для всіх та відразу
не буває. Десь, мало прорвати. Шоу ЄВРО 2012 ставало сумнішим – за роботу з
підрядниками уряд Азарова не розрахувався, з червня 2013 року казначейство
припинило виплати державних бюджетних коштів регіональним бюджетам…
Потім, в липні 2013 року несподівано
сталася «Врадіївська хода», серед журналістів – там був відомий ірпінський
правоборець Ігор Домбровський (тепер – «атошник», депутат облради від
«Свободи»), який приєднався до «ходи» в Умані. Перші відеорепортажі з Одеської
траси були наші. Тому, вже в Києві на тісну розмову з міністром Захарченко
зайшов лише один журналіст – в якості учасника ходи. Що саме намагався цим
сказати суспільству міністр Захарченко, обмежуючи присутність журналістів?
Врадіївська хода - була потужною реакцією суспільства на згвалтування молодої
жінки представниками міліції, була реакцією на спробу тиску на постраждалу з
боку правоохоронців. Зконцентрований «громадський гнів» йшов пішки через усі
відділення міліції, через всі міста з Кіровоградської області та прийшов до
Києва - в кабінет міністра уряду президента Януковича. Міністр був переляканий
- до цього тільки він вирішував з ким йому розмовляти і кого пускати через турнікет
силового міністерства.
Фото: «Врадіївська хода» в міліції міста
Біла Церква.
Через сім місяців цей міністр разом з
президентом втекли з країни від гніву народу, висновки з «Врадієвської ходи»
міністр не зробив. Жодного зусилля за нашими пропозиціями – розслідувати
журналісткі матеріали, реагувати на резонансні злочини, оновити, ротувати
правоохороніців, зроблено не було. Майже за два місяці по тому почався Майдан,
уряд зник разом з президентом Януковичем, а навесні 2014 почалася неоголошена
війна під назвою «АТО».
Творчі зустрічі «міжнародного відділу»
припинилися, тому Машу я вже не бачив – настали інші часи. Вона була разом з
людьми, а наш проект – «відкриття Європи» так і не розпочався. Європу у нас
вкрали.
Пізніше, в 2014-ому я зняв невеликий
сюжет на 14 хвилин «Роман буде маляр» про хлопчика-рома в Словаччині, разом з
художником Анатолієм Фурлетом. Український художник вчив хлопчика-жебрака
малювати.
"Роман буде маляр" - єдиний результат "культурної місії" в Європі, знятий вже коли йшли бойові дії на Сході України
Маша Варфоломєєва в той час працювала в
Києві та Харкові, була кореспондентом видання «Луганський репортер», фізично
знаходилася за межами Луганська, але потім - захворіла її бабуся і в 2014 році вона
поїхала Луганськ.
9 січня 2015 року її затримали за
фотозйомку будівлі Луганська, що вона робила за проханням одного з київських
журналістів. Машу не попередили, що це небезпечна робота, бо виявилося, що то
була будівля військового штабу так званої ЛНР. В соціальних мережах у Маші
зберігалися фотографії з дуже виразними атрибутами - символами «Правого
сектора», належність до якого в Росії та в «сепаратистких територіях» є
злочином. Кому пояснювати, що Маша фотограф, модель і сценіст. Інші часи - інші
звичаї. Машу заарештували і посадили до в'язниці. Журналісти телеканалу «Лайф
Ньюс» зробили з Маші шпигунку, «наводчіцу» і «повісили» на неї всі нещастя
військово-бандитського протистояння на Сході України.
В цей час я перебував в Одеській
області, де політична ситуація була напружена – настрої сепаратизму були
високі, господарські та політичні керівники області та районів блокували вплив
Києва. 100% рішень Києва спотворювалися, кошти розкрадалися. У 2015 ходу один з
керівників «Врадіївської ходи» Василь Любаревич приїхав рятувати ситуацію -
піднімати людей на консолідацію, робити опір «місцевим феодалам». Акція мала
назву SOS Bessarabia!
Люди там налякані, вони не змогли пройти навіть до клубу, в який приїхав пан Василь. Збіглися лише «любі
друзі» місцевого рішали – головна теза якого, що «він би радий, допомогти
звичайним людям, але … з Києва не дають».
Спасіння Бесарабії - в відновленні дрібної приватної промислової індустрії та господарчої активності сільських общин Задністров'я
Сепаратизм – це розвалена індустрія та
збанкрочені підприємства, які місцева, вже білокомірцева братва розтаскує по
хатам. Вони ніколи не нажеруться – поки не нажеруться в Києві, поки не народиться воля до користі, непублічної, реальної дії на місцях. Не прийшов ніхто і з активу
райцентру – міста Білгород-Дністровського, там традиційно еліти змінюють інші еліти.
Тихо, без галасу та народу. Хитрих змінюють ще хитріші. Така
- традиція.
Там керівник радикалів Ляшка нічим не відрізняється від «нашкраївця» чи
«оппоблоківця». Пьють вони однакове одеське вино та коньяк, а нарізаючи ковбасу
– кормлять присутніх з власних рук. А народ як перебував
раніше в приниженому поневоленні місцевими феодалами, так і донині... Світлі
часи – літо, з усіх від усюд до моря їдуть люди, Задністров’я трохи розправляє
плечі. Сувора мінлива зима та бездоріжжя на кілька місяців відступає…
За 20 років вандали майже доконали Олександрівські казарми в місті Білгород-Дністровському, що побудовані 200 років тому.
Наша акція 2015 року з Василем
Любаревичем (лідером «Врадієвської ходи») називалася «SOS Bessarabia!» та пройшла від села
Бритівка, міста Білгород-Дністровська – «столиці Задністров’я» до Одеси. Саме, ці - золоті землі, та трудящі люди – дали Києву
«Бесарабку», відомий продовольчий ринок Києва.
Нарешті, під час місцевих виборів 2015
року я майже випадково в інтернеті дізнався історію, що трапилась з Машею, подивився на її
сторінку ВКонтакте - точно, з 9 січня 2015 року на сторінку вона не заходила.
Якщо сучасна людина так довго відсутня в соціальних мережах - значить точно біда. Як виявилося
потім – їй не давали навіть дзвонити рідним, в неї був дуже суворий режим. У деяких полонених телефон був, але всередині
того підвального «соціуму» теж був певний «порядок». Всім казали, що Маша – не
крімінальний злочинець, а набагато гірше – зрадниця та ідеологічна громадянка України.
Я зробив розсилку по її друзях,
відгукнулася мама Маші - Олена. З тих пір ми вели переписку і розсилали
повідомлення, дотримуючись обережності. Занадто велике значення Маші могло
спровокувати занадто "високу" або нездійсненне ціну свободи
журналістки. Нарешті саме так і виявилося – за Машу «ленеровці» вимагали
військового злочинця, засудженого українським судом.
Листівка про луганську полонену, що облетіла весь світ.
3 березня 2016 року:
«Сьогодні, о 13-00 біля села Щастя Марія
Варфоломєєва була обміняна на двох людей, які були в ув'язненні в Україні»
- біли повідомлення в Інтернеті та по
всіх каналах українського ТВ.
На фото: мама Маші Варфоломєєвої -
Олена.
Така моя розповідь з цієї неоголошеної
війни, де спеціальний кореспондент Марія Варфоломеєва виявилася здатною вийти з
підвалу Луганська, вижила та вже буде вибудовувати своє нове життя тут, в
Києві, поряд з нами.
Маша важить близько 30 кілограм, їй треба
медичне обстеження та вихід з крайнього виснаження.
Фізичного і морального.
Вона жива! Це головне.
Віталій Іщенко,
журналіст
Комментариев нет:
Отправить комментарий