Це можна оформити як маніфест, але я б запропонував зробити кілька уточнень, щоб чітко розділити філософські ідеї, власні концепції та оцінні судження.

По-перше, варто зазначити, що нижче наведений текст є авторською концептуальною інтерпретацією, а не викладом поглядів Сергія Дацюка. Термін «екзистенція» належить до його філософського словника, тоді як «екзистенційне капсулювання» Ви використовуєте як власний соціотопологічний термін.

---

Від екзистенції до соціотопології

Маніфест Іщенка—Рябошлика

Людина існує не сама по собі. Вона існує через взаємодію зі світом. Саме тому екзистенція, у філософському розумінні, є способом людського буття, пошуку сенсу, свободи та відповідальності.

Однак сучасна економіка дедалі частіше демонструє іншу тенденцію.

Поділ праці, розвиток спеціалізації та ускладнення державних і фінансових інститутів привели до того, що кожна організація почала бачити лише власну ділянку відповідальності. Кожна професія сформувала власну мову. Кожна установа — власні критерії успішності. Кожен ринок — власну систему оцінювання.

У такому середовищі виникає явище, яке ми називаємо екзистенційним капсулюванням.

Екзистенційне капсулювання — це стан, коли окрема інституція, професійна група або економічний суб'єкт функціонує як завершена система, майже не бачачи цілісної конфігурації взаємодії з іншими.

Тоді фінансовий ресурс перестає бути частиною єдиного економічного кругообігу.

Він розпадається на ізольовані об'єкти:

гроші;
державний борг;
цінні папери;
кредити;
матеріальні активи;
нематеріальні активи;
інтелектуальну власність;
довгострокові договори;
цифрові права;
інформаційні ресурси.

Кожний із цих ресурсів починає жити за власною логікою обліку, регулювання та оцінки.

У результаті втрачається головне — зв'язок між ресурсами.

Не тому, що окремий інститут працює неправильно.

А тому, що ніхто не бачить систему як єдиний простір потоків.

У концепції Іщенка—Рябошлика саме це і названо порчею монетарного ресурсу.

Порча означає не фізичне знищення грошей чи майна.

Вона означає втрату їхньої здатності вільно переходити між різними формами створення доданої вартості.

Гроші можуть накопичуватися, але не інвестуватися.

Матеріальні об'єкти можуть існувати, але не включатися в нові виробничі цикли.

Цінні папери можуть обертатися, але не фінансувати розвиток.

Нематеріальні активи можуть бути зареєстрованими, але не ставати джерелом економічного зростання.

Договори можуть залишатися юридично чинними, але втрачати здатність організовувати нову кооперацію.

Так виникає економіка окремих капсул.

Соціотопологія пропонує іншу перспективу.

Вона розглядає економіку як океан потоків, у якому гроші, матеріальні ресурси, знання, права, довіра та інформація постійно переходять один в одного, утворюючи єдину систему.

У центрі такого підходу знаходиться не окрема установа і не окремий фінансовий інструмент.

У центрі знаходиться конфігурація взаємодії.

Саме тому соціотопологічний продукт ми розглядаємо не як чергову реформу окремого органу влади.

Ми пропонуємо новий спосіб бачити економіку.

Відмовитися від ізольованого опису окремих повноважень.

Перейти до картографії потоків.

Навчитися вимірювати не лише ресурси, а й їхню взаємодію.

Не лише власність, а й її участь у створенні нової доданої вартості.

Не лише повноваження, а й переходи між ними.

Соціотопологічний продукт є спробою створити таку спільну карту. Його мета — допомогти державним інституціям, бізнесу, науці та громадам працювати не як сукупність ізольованих "капсул", а як взаємопов'язана система, у якій різні види ресурсів можуть ефективніше переходити один в одного та створювати нову додану вартість.

У цьому ми бачимо практичну альтернативу екзистенційному капсулюванню: не заперечення спеціалізації чи поділу праці, а їх поєднання через спільну архітектуру потоків і спільне бачення економіки як цілісного простору взаємодії.