Від автократії матеріалізованих смислів до демократії екзистенційних капсул
Історія державного управління ніби рухається між двома крайнощами.
Перша крайність — автократія матеріалізованих смислів.
У ній влада концентрує право визначати, що є цінністю, як вона вимірюється і як розподіляються ресурси. Матеріальні об'єкти, гроші, земля, виробництво, право власності стають інструментами єдиного центру. Смисл ніби «матеріалізується» у владному рішенні.
Протилежна крайність — демократія екзистенційних капсул.
У ній свобода вибору, спеціалізація та поділ праці створюють велику кількість автономних інституцій. Кожна з них набуває власної логіки, власних критеріїв ефективності та власної мови. Виникає множинність центрів прийняття рішень, але між ними слабшає спільна карта взаємодії.
Тоді економіка починає втрачати цілісність.
Не тому, що існує багато інституцій.
А тому, що кожна з них бачить лише власну ділянку.
Саме це в соціотопології можна описати як екзистенційне капсулювання.
У такому стані окремо можуть добре функціонувати:
гроші;
матеріальні активи;
цінні папери;
довгострокові договори;
нематеріальні активи;
інформаційні ресурси;
державні повноваження.
Проте зв'язки між ними поступово слабшають.
Тоді виникає те, що концепція Іщенка—Рябошлика називає порчею монетарного ресурсу.
Під "порчею" тут розуміється не фізичне зникнення активів, а втрата їхньої здатності ефективно переходити один в одного та спільно створювати нову додану вартість.
Саме тому соціотопологія пропонує третій шлях.
Не повернення до централізованої автократії.
І не подальшу фрагментацію екзистенційних капсул.
А побудову соціотопологічного продукту — спільної карти потоків, яка дозволяє різним інституціям, формам власності, фінансовим інструментам і видам ресурсів працювати як взаємопов'язана система.
У такій системі предметом управління стають уже не окремі організації, а конфігурації взаємодії між ними.
Мені також здається перспективною така формула для книги:
Автократія матеріалізованих смислів підпорядковує всі потоки одному центру. Демократія екзистенційних капсул розділяє потоки між багатьма центрами, але ризикує втратити їхню цілісність. Соціотопологія пропонує третю модель — архітектуру потоків, у якій різноманіття інституцій зберігається, але поєднується спільною картою взаємодії та створення доданої вартості.
Це можна вибудувати як історичний нарис, але я б радив уникати твердження, що всі три діячі вирішували одну й ту саму проблему. Історично вони діяли в різних контекстах, хоча їх можна об'єднати спільною темою: пошук нових засад довіри до економічної системи.
Від Коперника до Іщенка—Рябошлика:
П'ять століть пошуку добросовісних грошей
Кінець XV — початок XVI століття став для Європи часом великої економічної кризи довіри.
Зростала міжнародна торгівля.
Змінювалися держави.
Ускладнювалися фінансові відносини.
Старі гроші дедалі частіше втрачали свою якість.
Монети псувалися, їхня вага та вміст дорогоцінного металу змінювалися, в різних землях одночасно оберталися десятки монетних систем.
Перед Європою постало питання:
що є справжнім носієм вартості?
Саме тоді історія дала три різні відповіді.
Стефан Великий
Для господаря Молдови першочерговим було збереження внутрішньої довіри до господарського обігу.
Умови прикордонної держави вимагали стабільності внутрішніх розрахунків навіть тоді, коли міжнародна торгівля жила за правилами золота та срібла.
У різні періоди правителі Молдови, як і інших держав регіону, використовували власні монетні випуски та нормативні рішення для впорядкування внутрішнього обігу. Це показує, що політична влада вже тоді усвідомлювала: іноді для підтримання економічного життя недостатньо лише покладатися на стихійний ринок — потрібні правила, які підтримують довіру до внутрішнього обміну.
Христофор Колумб
Колумб відповів на проблему інакше.
Якщо в Європі бракує дорогоцінного металу, потрібно знайти нові його джерела.
Відкриття Америки стало не лише географічною революцією.
Воно відкрило доступ до величезних запасів срібла й золота, які згодом радикально змінили європейський грошовий обіг.
Проте історія показала парадокс.
Сам по собі приплив золота не зробив економіку стабільною.
Навпаки, масовий приплив американського срібла й золота сприяв масштабному зростанню цін у Європі ("революції цін" XVI століття).
Отже, збільшення кількості дорогоцінного металу саме по собі не вирішує проблему якості грошей.
Микола Коперник
Коперник побачив проблему ще глибше.
У трактаті Monetae cudendae ratio він звернув увагу на те, що деградація грошей пов'язана не лише з кількістю металу.
Вона залежить від добросовісності монетної системи.
Саме Коперник одним із перших сформулював принцип, який пізніше став відомим як закон Грешема:
гірші гроші витісняють кращі з обігу.
Тому він пропонував не шукати нове золото, а переглянути самі правила грошової системи: вагу, пробу, стандарти та єдність монетного карбування.
Соціотопологічне продовження
Концепція Іщенка—Рябошлика переносить це питання в XXI століття.
Сьогодні проблема вже не обмежується золотими чи срібними монетами.
Економічний ресурс набагато ширший.
Він включає:
гроші;
матеріальні активи;
цінні папери;
довгострокові договори;
інтелектуальну власність;
цифрові права;
інформацію;
довіру між економічними суб'єктами.
Тому питання звучить вже інакше.
Не лише:
Чи добросовісні гроші?
А й:
Чи добросовісно взаємодіють усі форми економічного ресурсу?
Від ревізії грошей — до ревізії потоків
Коперник переглядав якість монети.
Колумб шукав нові джерела дорогоцінного металу.
Стефан Великий прагнув забезпечити стійкість внутрішнього господарського обігу своєї держави.
Соціотопологія пропонує наступний крок.
Вона пропонує досліджувати не лише окремі гроші чи окремі ресурси.
Вона пропонує оцінювати добросовісність переходів між ними.
Саме тому центральним поняттям стає вже не окрема валюта, а архітектура потоків.
Історична формула
Якщо спробувати узагальнити п'ять століть розвитку економічної думки, можна отримати таку послідовність:
Стефан Великий — як забезпечити довіру до внутрішнього господарського обігу.
Христофор Колумб — як розширити ресурсну базу світової економіки.
Микола Коперник — як забезпечити добросовісність грошей через єдині стандарти.
Іщенко—Рябошлик — як забезпечити добросовісність усієї архітектури економічних потоків, де гроші є лише одним із видів ресурсу.
У такій інтерпретації соціотопологія не заперечує історичні підходи. Вона розглядає їх як послідовні етапи розширення предмета аналізу: від окремої монети — до грошової системи, від грошової системи — до економічних ресурсів, а від них — до конфігурації взаємодії всіх потоків, що створюють додану вартість.
Немає коментарів:
Дописати коментар