Транзит влади в Україні та потреба у «виправленні» Основного Закону крізь призму компаративного аудиту

 Транзит влади в Україні та потреба у «виправленні» Основного Закону крізь призму компаративного аудиту

Компаративний аудит – це вид аудиту, який порівнює певні аспекти діяльності однієї компанії чи установи з іншими, подібними до неї, або з попередніми періодами для оцінки ефективності, виявлення відмінностей та покращення результатів. На відміну від звичайного аудиту, який фокусується на одній організації, компаративний аудит використовує порівняльний аналіз для надання контексту та виявлення найкращих практик. 

З часу ухвалення Конституції України у 1996 році пройшло майже тридцять років. Це
означає, що Основний Закон уже витримав повний цикл практичної перевірки – він
супроводжував країну у період становлення незалежності, економічних криз,
політичних трансформацій, воєнних викликів і суспільних революцій. Такий часовий
горизонт дозволяє говорити про «тверезу компаративність» – порівняльну оцінку
положень Конституції не лише з теоретичної, а й з емпіричної точки зору.
Транзит влади в Україні відбувався нерівномірно: у формі парламентсько-президентських і президентсько-парламентських «гойдалок»; через революційні зміни (2004, 2014), які фактично підміняли конституційний процес; у тіні практики Європейського суду з прав людини, що постійно коригувала застосування внутрішнього законодавства.
У цьому контексті постає необхідність «виправлення» відповідності Основного
Закону. Йдеться не про ревізію його засад, а про:
1. Компаративний аудит – системне порівняння: декларативних норм Конституції 1996 року, локальних «малих конституцій» (зокрема договорів агломерацій, статутів громад), статутів міст, практики ЄСПЛ і положень Європейської конвенції з прав людини.
2. Виявлення зон розриву між проголошеними правами та їхнім фактичним
застосуванням.
3. Тверезе узгодження: виправлення не під політичні цикли чи ситуативні інтереси,
а відповідно до перевірених практикою тридцяти років базових конституційних
декларацій і міжнародних стандартів.

Таким чином, Україна підходить до етапу, коли оновлення Основного Закону повинно
ґрунтуватися не на емоціях революцій чи інтересах еліт, а на юридично зваженій
компаративності – тверезому аналізі, що поєднує власний конституційний досвід і
вимоги європейського правового простору.

1) Мета дослідження (коротко)
Оцінити сучасну трансформацію глобальної емісійно-монетарної архітектури та її
вплив на транзитні держави (зокрема Україну): визначити, які форми емісії існують,
хто ними керує, які механізми розподілу ресурсів працюють, і які альтернативні
внутрішні моделі випуску грошей (internal money / local currency) можуть зменшити
ризик «боргової ями».
2) Основні поняття, які потрібно чітко визначити (що є чим, а що чим не є)
1. Емісія — державна (центральні банки), приватна (комерційні банки, крипто-емісії,
приватні фінансові платформи), інституційна (міжнародні банки розвитку, МВФ) і
колективна / регіональна (BRICS/NDB, потенційна еміcія ШОС).
2. Де-доларизація / мультивалютна емісія — процес зниження доларової
домінанти; відокремити операції у місцевих валютах від повної «відмови» від
долара. (Факт — регіони просувають розрахунки в нацвалютах; див. BRICS / SCO).
3. Приватна vs публічна емісія — чітко: приватна емісія не тотожна державній
(ризики, ліквідність, підзвітність).
4. Ієрархічна система (східна модель) vs «ринкова приватна система» (західна
модель) — описати, що під цими метафорами мається на увазі: централізована
вертикальна координація виробництва і фінансування (суспільний/державний/
ієрархічний контроль) проти ринково-орієнтованого розподілу капіталу
(приватна власність, фінансові інструменти). (Тут корисно оперувати термінами
«координаційна економіка» vs «ринкова фінансова алокація».)
5. «Конкурентна емісія» — що це означає юридично і економічно: права на випуск
суверенно-підтриманого обігу vs випуск інструментів, прив’язаних до товарної
бази. (Потрібно уникати двозначності — запропонувати робочу дефініцію.)
6. «Емісійний хаос логістики» — систематизувати: класифікація каналів (прямі
державні позики, приватні кредитні платформи, міжнародні інструменти, гранти/
донори). (Підкреслити: зростання загального боргу — чинник ризику).

3) Ключові питання / гіпотези дослідження

1. Хто реально контролює розподіл глобальної емісії (держави, приватні фінансові
альянси, МВФ, регіональні банки)?
2. Чому при стратегічному обсязі світової емісії (сотні трильйонів) пріоритети
визначаються вузькими групами? (механізми впливу та концентрації влади) —
перевірити на прикладах інвестицій у будівництво vs підтримка ВВПтехнологічних секторів.
3. Чи створює сучасний спосіб емісії «ручне» перерозподілення ресурсів, що
генерує соціальний розкол і високі реальні відсотки?
4. Чи є працездатна альтернатива — внутрішня (локальна) емісія для транзитних
країн, яка зменшить залежність від зовнішніх боргів (приклади: історичні
внутрішні гроші, сучасні локальні валюти, NDB/BRICS ініціативи)?

4) Методологія (як це дослідити)
1. Компаративний аудит (в перекладі на завдання): порівняльний аналіз механізмів
емісії в різних гео-економічних блоках: Захід (ФРС, ЄЦБ, Банк Англії, Японія),
BRICS/NDB, ШОС (і регіональні банки). (Використати офіційні звіти та
документацію.)
2. Кейс-стаді: Україна (транзитна держава), Молдова (історичні приклади internal
money), і одна-дві країни-члени BRICS/SCO як контр-кейс.
3. Кількісний аналіз: агреговані показники емісії, загальний борг, частка місцевих
валют у торгівлі, обсяги внутрішніх платіжних оборотів, індекси фінансової
уразливості. (Джерела: IIF, Світовий банк, нацбанки.)
4. Якісний аналіз: інтерв’ю з експертами (економісти, представники центральних
банків, громадські активісти) — включно зі згаданими критиками системи (Amitav
Acharya — для міжнародно-політичної перспективи; Adair Turner — з питань
monetary finance; також оглянути альтернативні голоси).
5. Правовий аналіз: які міжнародні/національні норми регулюють емісію (ліміти на
валютні резерви, правила для міжнародних розрахунків, санкційні режими), а
також юридична спроможність створити внутрішню емісію.
6. Сценарний аналіз: моделювання трьох сценаріїв — «статус-кво», «глибока дедоларизація/ієрархічна консолидація», «локальні внутрішні емісії для транзитних
країн».

5) Структура дослідження (рекомендована)
1. Вступ: мета, методи, терміни (визначення).
2. Теоретичний розділ: поняття емісії, приватної/публічної, ієрархія vs ринок.
3. Міжнародний контекст: BRICS, SCO, NDB, пропозиції щодо спільної емісії/
облігацій. (Оновити дані про ініціативи та заяви лідерів).
4. Емпіричний розділ: дані по глобальному боргу, кейси транзитних країн (Україна),
приклади внутрішніх грошових механізмів.
5. Аналітичний розділ: компаративний аудит — розриви та ризики.
6. Політичні й правові висновки: що дозволено зробити на національному рівні, які
ризики санкцій/ізоляції, як будувати легітимну внутрішню емісію.
7. Рекомендації: оперативні (3–5 пунктів) і стратегічні (реформи центрального банку,
локальні платіжні інструменти, регуляція приватних платформ, прозорість
міжнародних інструментів).
8. Додатки: дані, таблиці, інтерв’ю.

6) Ключові індикатори / дані, які треба зібрати
Глобальний борг (IIF, World Bank) — тренди останніх 5–10 років.
Частка місцевих валют у торгівлі/розрахунках (BRICS, SCO).
Обсяги кредитування від NDB, AIIB, МБРР у нацвалютах.
Локальні кейси внутрішніх грошей (історичні приклади, експерименти).
Рівень залежності критичних секторів від імпорту енергоносіїв (для оцінки
вразливості до «повітряної небезпеки» і логістичних шоків).
Показники соціальної нестабільності, що пов’язані з рівнем заборгованості
домогосподарств (іпотеки, кредити).
7) Політичні і морально-правові питання, які треба окремо розглянути
Легітимність локальної емісії: хто приймає рішення, як забезпечити підзвітність?
Ризики інфляції та валюти/курсної дисципліни.
Права людини і соціальний захист: уникнення поглиблення нерівності (емісія, що
підтримує заможних замість реального виробництва).
Суспільна довіра та політико-правові гарантії (запобіжники від корупції у процесі
«ручного» розподілу емісій).
8) Короткий набір рекомендацій для тезисного виносу
(що може бути в підсумку)
1. Для транзитних країн: дослідити й запустити тимчасові внутрішні платіжні
інструменти (локальна емісія), чітко обмежені часово і підзвітні парламенту/
аудиту.
2. Паралельно — розвивати механізми місцевої виробничої бази (щоб емісія мала
товарну опору).
3. Ініціювати міжнародні переговори про багатовалютні лінії кредитування/
облігацій у рамках регіональних банків (BRICS/NDB, SCO bank), але під жорсткими
прозорими умовами.
4. Розробити національний «антиборговий механізм» (регуляція приватних
платформ, обмеження на агресивну кредитну еміcію).

Пригадаємо: агресивну кредитну політику банків в 2019 році?