Критика глобальної монетарної системи та Лінія Трампа

 

🔍 Критика сучасної глобальної монетарної системи Сучасна глобальна фінансова система, заснована на принципах "незалежних центральних банків" та вільного ринку, стикається з багатьма зауваженнями та критикою. Попри декларовану рівновагу експорту та імпорту, вона створює структурну перевагу для імпорту та транснаціонального капіталу, водночас позбавляючи внутрішнього фінансового ресурсу локального виробника.

🏦 1. Псевдонезалежність центральних банків Незалежні центральні банки фактично діють в інтересах стабільності фінансових ринків, а не в інтересах виробництва, зайнятості чи інновацій. Грошова емісія спрямовується не на розвиток реального сектору, а на підтримку ліквідності банків та фінансових інструментів.

🌐 2. Пріоритет імпорту над внутрішнім виробництвом Умови глобальної торгівлі (через СОТ, договори про ЗВТ тощо) створюють нерівні правила гри, де імпортовані товари дешевші за локальні через субсидії, занижені екологічні стандарти чи податкові пільги в країнах-експортерах. Локальний виробник залишається без належного протекціонізму та доступного довгострокового фінансування.

🔄 3. Складна і перервна система фінансування Фінансування місцевих ініціатив часто є фрагментованим — через численні тендери, фонди, конкурси та інституції. Це створює високий бар’єр для участі малих та середніх виробників, обмежує довгострокове планування і посилює залежність від іноземних грантів чи донорських програм.

📊 4. Фінансіалізація замість реального розвитку Капітал усе більше концентрується у фінансовому секторі, де "гроші працюють на гроші". У той час, як інновації, інфраструктура і промисловість залишаються недофінансованими. Це веде до соціального розшарування та стагнації.

🧨 Спекуляції з ОВДП і деривативами слабких економік Як це працює: Незалежний центральний банк країни з "слабкою економікою" випускає облігації (ОВДП) з високою прибутковістю (наприклад, 15–25% річних у валюті).

Ці облігації купуються міжнародними фінансовими структурами — зазвичай інвестфондами, банками, спекулянтами — які мають доступ до дешевих грошей (наприклад, під 1-2% у США або ЄС).

У результаті капітал заходить у країну не для створення виробництва, а для отримання гарантованого прибутку з боргу.

Центральний банк гарантує виплати (в т.ч. валютні) навіть за рахунок емісії або продажу золотовалютних резервів — тобто за рахунок всієї економіки та майбутніх поколінь.

💡 5. Недостатня підтримка приватної ініціативи та винахідників Окрема, але критично важлива лінія критики — ігнорування інновацій та приватної ініціативи в межах сучасної фінансової архітектури.

В багатьох країнах немає гарантованої норми науково-дослідного фінансування (R&D) для винахідників, інженерів, технологів, які могли б запропонувати проривні рішення.

Традиційно вважається (дані потребують підтвердження), що до 5% загального бюджету на виробництво або зовнішньоекономічну діяльність має спрямовуватися на R&D.

Це може бути оформлено як окрема графа в митній декларації, пов’язана з:

фінансуванням науково-дослідних установ або приватних винахідників;

підтримкою торгових марок (ТМ), патентів, авторських прав;

реінвестуванням частини прибутку у створення нових технологій.

📎 Без підтримки інтелектуальної власності, національна економіка втрачає можливість розвиватися за рахунок внутрішніх знань і залежить від імпорту готових рішень.

⚖️ 6. Неоліберальна модель як обмеження державної ролі Зменшення ролі держави, дерегуляція, приватизація — це основні риси неоліберальної економічної парадигми. Однак саме активна участь держави в інвестиціях, науці, освіті та інфраструктурі була основою для успіху багатьох "економічних чудес" (Німеччина, Японія, Південна Корея).

🔚 Висновок: Сучасна глобальна монетарна система потребує перегляду. Без чесної оцінки пріоритетів — імпорт проти локального виробництва, фінансові ринки проти реального сектору, короткостроковий прибуток проти довгострокового інноваційного розвитку — неможливо створити стійку, справедливу й конкурентоспроможну економіку.

📚 Джерела критики: 

Амітав Ачарія – дослідник глобального управління. Критикує західний монополізм у визначенні правил гри. Пропонує плюралістичну, багатополярну систему, яка визнає право різних регіонів на свої моделі розвитку.

Ернандо де Сото – перуанський економіст. Основна теза: економічна включеність починається з права власності. Проблема бідності не в нестачі ринку, а в недоступності правового оформлення власності й капіталу.

Лорд Адейр Тёрнер (Adair Turner) – колишній голова британського Управління з фінансових послуг (FSA), автор "Between Debt and the Devil". Його критика:

• Сучасна банківська система створює надлишковий приватний борг, що не веде до продуктивних інвестицій, а надуває спекулятивні бульбашки (нерухомість, фондові ринки).

• Гроші з повітря: банки створюють гроші через кредит, що веде до зростання нестабільності.

• Він не відкидає ідеї грошової емісії, але наполягає, що її має контролювати держава з чітким мандатом: інвестувати у публічне благо, а не субсидувати фінансовий сектор.

Майкл Хадсон – американський економіст, який багато пише про те, як фінансові системи витягують ресурси з реальної економіки.

Ha-Joon Chang – корейський економіст, критик вільного ринку, автор книжки "Kicking Away the Ladder".

Маріана Мацукато – авторка книжки "The Entrepreneurial State", де показує, як держава реально створює інновації, але приватний сектор привласнює прибутки.

Joseph Stiglitz – лауреат Нобелівської премії, критик глобальної фінансової системи та міжнародних фінансових інституцій (МВФ, Світовий банк).

🇺🇸 Лінія Трампа: Переміщення виробництва назад у США

1. Протекціонізм замість глобалізму Трамп відкрито критикував ВТО, глобальні торговельні угоди (як NAFTA) та політику аутсорсингу.

Замість цього він запровадив мита на імпорт з Китаю, ЄС, Мексики — щоб зробити дешеві товари менш вигідними та створити переваги для внутрішнього виробництва.

2. Зниження податків для виробників у США Податкова реформа 2017 року значно знизила корпоративні податки (з 35% до 21%) — це стимулювало повернення капіталу в країну.

Були також пільги для репатріації прибутків, щоб компанії повертали свої трильйони, накопичені за кордоном.

3. "Buy American, Hire American" Трамп вимагав, щоби державні закупівлі проводилися виключно у внутрішніх виробників (сталь, енергетика, медицина, оборона).

Водночас, стимулював створення американських робочих місць, обмежуючи імміграційні програми типу H-1B.

4. Інвестиції у виробничу інфраструктуру Програми модернізації заводів, індустріальних зон.

Пріоритет "hard economy": індустрія, машинобудування, військове виробництво, сільське господарство.

5. Відмова від фінансіалізованої економіки У політичних промовах він критикував Уолл-стріт та хедж-фонди, які "нічого не створюють".

Натомість — індустріальна база, яка реально генерує ВВП і робочі місця.

💡 Який меседж це несло? «Ми не можемо бути нацією, яка лише обслуговує борг і розробляє додатки. Ми маємо знову навчитися створювати речі.»

Це був виклик неоліберальному порядку, де гроші заробляються віртуально, а товари — виробляються в Азії. І хоч програма мала суперечності, сам напрям — реіндустріалізація США — отримав підтримку навіть серед демократів (напр., Берні Сандерс теж це підтримував, але з лівої соціальної позиції).

🎯 Як це можна використати для інших країн? Створити аналог Buy Local — державні закупівлі тільки у внутрішнього виробника.

Ввести фінансові фільтри: пільги не за розмір капіталу, а за створення робочих місць і технологій.

Заблокувати "бізнес на ОВДП": кошти мають йти на виробництво, інновації, а не облігаційні прибутки.

Ввести гарантовану частку R&D у митні, торгові й держбюджетні програми (як ти вже писав).