🌌🌾 "Зорею запечатаний лист" трагедія в п’яти діях

 

"Зорею запечатаний лист" трагедія в п’яти діях

Дійові особи:

Олівер, молодий мешканець Марсу-345, син вигнанців Землі

Еліна, дівчина із Землі, донька травниці, що живе на окраїні зруйнованого міста

Голос Зорі, дух-провідник, що з’являється між рядками листів

Політична рада Орбіти, що тримає людей на станціях

Голод, Тінь і Пам’ять, три алегорії в уяві Олівера

Дія перша — «Лист з неба» Олівер пише лист до Еліни, згадуючи її обличчя серед квітів, її ходу в дощі, її сльози вночі. Він живе в стерильному відсіку станції, де «зорі — лампи, а мрії стерті». Він пише, що хоче повернутись, навіть якщо Земля — це смерть.

Монолог Олівера:

«Я в черзі до життя, хоч життя — терновий хрест. Хай хліба не дам, зате дам пісню й крихту зірки… Хай зникну в багні, та лиш би в тому багні торкнутись долоні, що пахне ромашкою.»

Дія друга — «Голос Землі» Еліна відповідає листом, розповідає про руїни, де колись було місто, і як вона щоранку йде до річки — уявно розмовляючи з ним. Вона не розуміє, чому він хоче зійти з небес у болото. Але в її словах — тріщина ніжності.

Монолог Еліни:

«Навіщо повертатись до дощу, що не милує? До хмар, що виють, мов звірі? Та якщо крок твій впаде на цю землю — я стану травою, щоб тебе вітати.»

Дія третя — «Заборонений переліт» Олівер отримує відмову на повернення. Політична рада вважає його бажання "ностальгічною небезпекою". Він таємно входить до списків на переліт для евакуації невдалого селища.

Хор станції співає:

«Залишся, юначе, у світі блиску! Земля — це пил, а пил — знищення. Ми стерли коріння — ми стали майбутнім!»

Дія четверта — «Падіння з орбіти» Олівер проривається до вантажного шатла, але під час посадки капсула вибухає в атмосфері. Він виживає, але поранений, у болоті, біля ріки.

Еліна знаходить його, веде до своєї хати під соломою. Його обличчя обгоріле, голос хрипкий. Вона мовчки плаче.

Дія п’ята — «Сад забутої пісні» Олівер помирає від зараження. Але перед смертю він дарує їй складену зіркову квітку — єдину річ, яку зберіг з Марса. Вона садить її біля хатини.

Останні слова Олівера:

«Я торкнувся землі… і вона стала тобою. І хай мій слід розчиниться в дощі — Я повернувся. Я вдома.»

Епілог — голос Зорі:

«Кохання, що обирає землю замість неба, не гине. Воно — корінь. А з кореня — росте новий світ.»