Фрагмент з архіву Інституту альтернативної геометрії

 

Рік публікації: невстановлений

Учителя математики Комисаренка ніколи не вважали небезпечним.
Він не мав кафедри, не керував лабораторіями, не підписував грантів. Формально — приватний репетитор, людина без громадянства й без права викладати в державній школі. Неформально — він був останнім, хто ще вірив, що геометрія не описує простір, а створює його.

Оля і Марина прийшли до нього випадково. Одна — через складну задачу з кривих другого порядку, інша — через відчуття, що прямі лінії брешуть. Вони займалися на горищі старого будинку, де крізь дах було видно небо, а дошку замінювали аркуші з обривками формул і дивних схем.

Саме там уперше з’явився термін, який Комисаренко вимовив напівжартома:

«Астральні лінії».

— Уявіть, — сказав він, — що лінія не існує, доки хтось не почне нею дивитися.

Спочатку це була гра уяви. Лінії, які не з’єднували точки, а проходили через спостерігача. Геометрія, де координати були другорядними, а головним ставала траєкторія уваги. Оля описувала їх як «нитки», Марина — як «тіні руху». Комисаренко мовчки слухав і лише інколи додавав формулу, яка не вкладалася в жоден відомий підручник.

Через кілька місяців вони помітили дивну річ:
рівняння почали працювати.

Не на папері — у просторі.

Лінії, побудовані за їхньою схемою, не були ні евклідовими, ні сферичними, ні гіперболічними. Вони викривляли вимір так, що паралельні траєкторії сходилися лише для того, хто за ними спостерігав. Простір ставав залежним від точки зору, але не в філософському, а в строго математичному сенсі.

Комисаренко першим зрозумів наслідки.

— Якщо це правда, — сказав він, — то автономне керування можливе без центру. Корабель, місто, система — усе може рухатися, не маючи головної осі. Достатньо правильно прокласти астральні лінії.

Через рік його вислали з країни.
Через два роки зникли зошити.
Через п’ять — теорія «Астральних ліній» з’явилася в закритих технічних звітах під іншими іменами.

Але Оля і Марина знали:
це народилося не в лабораторії.

Це народилося в уяві,
яка виявилася точнішою за будь-який прилад.

І простір, одного разу побачивши себе через людину,
вже не міг повернутися до прямої.