Друга лекція філософсько-практичного дискурсу

 Друга лекція філософсько-практичного дискурсу (продовження)

Інститут соціотопології. Віталій ІЩЕНКО
Четверте питання другої лекції

Недобросовісна держава і запуск деградаційних каскадів

Коли система держави поводиться недобросовісно, її окремі елементи починають діяти як непрощаючі джерела. Спочатку це проявляється на індивідуальному рівні — через енергомор, холодомор, боргомор. Людина втрачає доступ до базових умов відтворення життя: тепла, енергії, передбачуваності, часу.

Згодом цей процес переходить у колективну фазу. Спільнота починає виживати в умовах, диких порівняно з попереднім цивілізаційним рівнем. Руйнується не лише інфраструктура — руйнуються зв’язки, довіра, мова пояснень.

В цей момент одиниці — так звані «одноосібники», які зберегли резерви, автономність або альтернативні джерела існування, — починають сприйматися як чужі. Їх називають прибульцями, куркулями, іноземними агентами, банкірами, олігархами — незалежно від реальної ролі чи масштабу впливу. Методи насильства при цьому вже запущені, навіть якщо ще не усвідомлені як насильство.

Обидві сторони конфлікту починають нарощувати ненависть. Жорстокість виправдовується необхідністю, знищення іншого боку уявляється як кінцева мета, а відчуття заміщають мислення. Ненависть не має меж, бо система не залишила місця для складних відповідей.

Ключовий момент:
насправді немає “двох сторін”. Є спільний шлях деградації, обраний як простіший. У ньому всі стають винними всім, бо люди — це природний геологічний фактор Землі, а не автономні атоми. В умовах негативних змін екосистеми виживання можливе лише разом, через кооперацію, а не через взаємне знищення.

Саме тому Інститут соціотопології всередині будь-яких систем рекомендує утворення конкурентних альтернатив, а не боротьбу за контроль над єдиним центром.

В умовах України це означає необхідність системи захисту тилу, яка не підпорядкована безпосередньо задачам війни. Виживання тилу має бути визнане самостійним завданням нації, а не побічним ефектом військової логіки. Це окрема програма, з власними цілями, ресурсами й критеріями успіху.

П’яте питання другої лекції

Базові потреби та альтернативні контури забезпечення

Інститут соціотопології підготував низку програм (без конкретизації суб’єктів реалізації) та проєктів (із визначеними виконавцями), які можуть стати основою системи захисту тилу. Починати ж слід з елементарного — з опису реальних потреб громадян.

1. Енергія

Потреба: електрика, механічна енергія, стабільність постачання.
Основні джерела: централізовані мережі, великі електростанції.
Альтернативи:

децентралізовані мікромережі;

локальна генерація (сонце, вітер, біоенергія);

накопичення та обмін енергії на рівні громад.

Практики “для себе”: Норвегія (локальні енергетичні кооперативи), Фінляндія (енергетична автономія громад).

2. Тепло

Потреба: опалення житла, громадських просторів, укриттів.
Альтернативи:

теплові насоси;

локальні котельні на біомасі;

утеплення як стратегічна інфраструктура.

Практики: Фінляндія, Південна Корея (ефективне управління теплом у щільній забудові).

3. Харчі

Потреба: базова калорійність, доступність, стабільність.
Альтернативи:

локальне виробництво;

громадські склади;

короткі ланцюги постачання;

резерви тривалого зберігання.

Практики: Японія (резервні системи харчування), Південна Корея (громадська кооперація).

4. Вода і санітарія

Потреба: питна вода, очищення, утилізація.
Альтернативи:

локальні свердловини;

системи збору дощової води;

автономні системи очищення.

5. Соціальна енергія

Потреба: довіра, взаємодія, зрозумілі правила.
Альтернативи:

громадські угоди;

локальні фонди взаємодопомоги;

прозорі механізми прийняття рішень.

Сенс п’ятого питання полягає не в копіюванні чужих моделей, а в адаптації найкращих практик “для себе” — з урахуванням клімату, культури, травм і реальних ресурсів.

Захист тилу — це не запасний план.
Це умова виживання цивілізаційного рівня, навіть у найважчих обставинах.

Дякую за увагу. Повну картину можна знайти в блозі Віталія Іщенка та на ютуб-каналі PartizanTV