“Енігма 3.0 / Ордену кантоністів”.

 це як авторський пролог / передмову до роману. Нижче — відредагована, літературно зібрана версія, зі збереженням твого голосу, інтонації та смислових вузлів, але з чіткішою ритмікою й образною логікою. Це текст, який можна ставити на початок “Енігми 3.0 / Ордену кантоністів”.

---

Передмова

24 грудня 2025 року.
Люди в Бучі закінчуються.
Саме тому так дивно — і навіть весело — раптом зустріти когось з іншого життя, ніби з паралельної реальності, що ще не встигла вигоріти.

Чоловіки так улаштовані, що понад усе цінують логіку.
Навіть тоді, коли виховані зовсім нелогічним середовищем.
Логіка для них — не істина, а інструмент: спроєктувати вчинок, стан існування, план на завтра.
Так чи ні — не завжди важливо. Важливо, щоб схема працювала.

Колись один чоловік написав мені у фейсбуці:
«Імені Віталік не існує».

Я довго думав.
Пригадував, як у селі мене переконували, що я — Вітя.
Можливо, це ще з тих часів, коли батюшки пояснювали селянам, які імена дозволені, а які — ні.
От так і виходить: Віталиків не існує.
Для певних людей.

Іноді здається, що тільки я цього не знав.
Але чому саме — так і залишилось таємницею.

В еру пристроїв і «боксів» точиться боротьба за інформацію:
між тим, що відоме й можливе,
і тим, що невідоме або вважається неможливим.
Як імена Віталіків чи Альон.
Як неможливість знайти в нашому краї «руський етнос» або «руську націю».
Це — моя реальність.

У цій реальності неможливий і письменник.
Або режисер театральної постановки.
Такий, як малий Міша Булгаков.
Або пізніше — Ніка Носов.
Бо вони творили про незрозуміле.
А це — гірше, ніж називатися Віталіком.

Роман «Енігма 3.0», або «Орден кантоністів»,
я задумав разом з Гориничем і Петровичем років десять тому.
Тоді Горинич збирався у «Вічний похід» —
від Карпатських гір
до долин східної руської рівнини,
щоб відчути різноманіття народів і спільнот,
які ще були живі
і народжували дітей для вічного життя.

Але все пішло інакше.

Зранку 24 лютого 2022 року
я почув сильний вибух у районі Гостомеля.
І почалося.

На світ вивалило все живе —
і майже відмерле, як тоді здавалося.
Любов, ненависть і історія
зчепилися в одній битві,
поки всі вершники апокаліпсису
не пройшлися по Бучі.

Цей роман —
про задум старих часів
і про те, як ми виживали всі ці роки
після лютого двадцять другого.