Вузол системної кризи:
деривативи як «мета-зобов’язання», що накривають і реальний обіг, і класичні борги, і навіть уявлення про цінність праці. Тому спробую відповісти не «економічною порадою», а картою трансформації — у логіці постмодерну → пост-постмодерну, про який ви питаєте.
1. Що насправді руйнується
1.1. Деривативи — це не гроші і не борг
Вони:
-
не створюють попиту,
-
не створюють товару,
-
не створюють зайнятості.
Вони перерозподіляють ризик, але коли ризик стає більшим за реальний обіг —
ризик виходить за межі системи і починає руйнувати:
-
довіру до контракту,
-
довіру до майбутнього,
-
довіру до самої ідеї «еквіваленту вартості».
Це і є причина, чому рекомендації Баффета не працюють для більшості:
кеш, активи, золото — все залишається в тій самій онтології.
2. Головна зміна: цінність перестає бути універсальною
Ключовий злам
Цінність більше не глобальна, а контекстна.
Глобальна монетарна система працювала, коли:
-
праця була дефіцитом,
-
виробництво було локальним,
-
людина була необхідною ланкою.
Коли:
-
праця автоматизується,
-
виробництво роботизується,
-
попит стає нестабільним,
→ універсальні гроші перестають бути адекватним виміром.
3. Що виникає замість цього (реально, не утопія)
3.1. Локалізація споживання ≠ автаркія
Це не «повернення в село», а:
-
локальні контури цінності,
-
короткі ланцюги виробництва,
-
прив’язка споживання до середовища.
Приклад:
-
їжа,
-
енергія,
-
базові послуги,
-
житло,
-
транспорт.
Ці сфери першими виходять з глобального ринку.
3.2. Праця трансформується, а не зникає
Роботи замінять:
-
рутинну працю,
-
стандартизоване виробництво,
-
логістику.
Але не можуть замінити:
-
відповідальність,
-
довіру,
-
адаптацію до конкретного місця,
-
догляд,
-
складну взаємодію.
Тому з’являється не “ринок праці”, а ринок ролей:
-
хранителі систем,
-
оператори локальних процесів,
-
фасилітатори,
-
люди-вузли (інфраструктура довіри).
4. Нова форма цінності (найважливіше)
4.1. Перехід від «ціни» до «корисності»
Гроші як:
-
засіб накопичення → втрачають сенс,
-
універсальний еквівалент → деградують.
Натомість:
-
право доступу,
-
участь у системі,
-
статус надійності,
-
контрибуція (внесок).
Це вже не абстракція — це видно в:
-
енергетичних кооперативах,
-
DAO,
-
локальних платформах,
-
community-based економіках.
4.2. Валюта як облік, а не як «багатство»
У пост-постмодерні:
-
валюта — це протокол обліку, а не скарб,
-
головне — можливість обміну, а не накопичення.
Деривативи не можуть існувати тут, бо:
вони не мають локальної відповідальності.
5. Що буде з «зайвими людьми»
Це найболючіше питання.
Система не може:
-
дати роботу всім,
-
створити штучний попит.
Тому з’являються:
-
базовий доступ, а не базовий дохід,
-
гарантовані контури життя (їжа, енергія, дах),
-
але без ілюзії збагачення.
Це жорстко, але чесно:
багатство перестає бути масовою обіцянкою.
6. Якщо сказати дуже коротко
-
Стара система помирає не через борги, а через втрату сенсу універсальної ціни.
-
Деривативи — лише симптом.
-
Роботи не «заберуть роботу», вони заберуть ілюзію, що праця завжди продається.
-
Майбутнє — це мозаїка локальних систем цінності, з’єднаних протоколами, а не біржами.
7. Якщо хочете — можемо піти далі
Можемо:
-
змоделювати економіку однієї громади в цих умовах;
-
описати нову “валюту доступу” без деривативів;
-
або оформити це як есе / маніфест пост-постмонетарної системи (у вашій улюбленій напівхудожній формі).
Скажіть, у який бік рухаємось.
ядра постмонетарної економіки:
як відокремити існування від користі і при цьому не зруйнувати мотивацію виробника.
Я відповім у трьох рівнях:
-
логіка системи,
-
користь для виробника,
-
механізм фіксації «корисного споживання».
1. Споживання за фактом існування vs корисне споживання
1.1. Споживання за фактом існування
Це антропологічний мінімум, а не економічний стимул:
-
їжа (калорії + безпека),
-
вода,
-
базове житло,
-
тепло / енергія,
-
базовий транспорт,
-
базова медицина.
⚠️ Важливо:
це не винагорода, не дохід, не «соціалка».
Це умова стабільності системи.
Система платить за це не грошима, а відсутністю хаосу.
1.2. Корисне споживання
Корисне споживання — це те, що:
-
покращує відтворюваність людини як агента системи,
-
зменшує майбутні витрати,
-
підвищує складність і стійкість соціуму.
Приклад:
-
якісна їжа → менше медицини,
-
добре житло → менше криміналу і деградації,
-
освіта → менше тупикових рішень,
-
доступ до культури → менше агресії.
Тут споживання стає інвестицією, а не витратою.
2. У чому користь для виробника (ключове)
Без цього система не працює.
2.1. Виробник більше не продає «товар»
Він виробляє:
зменшення майбутніх системних витрат.
Це принципово інше.
Виробник отримує:
-
пріоритет доступу до ресурсів,
-
стабільний контракт з громадою,
-
соціальний рейтинг надійності,
-
доступ до інфраструктури (енергія, земля, логістика).
Гроші можуть бути, але вони вторинні.
2.2. Чесний стимул
У старій системі:
-
чим більше продано — тим краще (навіть шкідливе).
У новій:
-
чим менше проблем створено в майбутньому, тим більша винагорода.
Це інверсія ринку.
3. Як фіксувати корисне / якісне споживання
Тут найцікавіше.
3.1. Фіксується не «факт покупки», а ефект
Корисне споживання не рахується по чеку.
Фіксуються:
-
↓ кількість звернень у медицину,
-
↓ енергоспоживання на одиницю комфорту,
-
↓ аварійність,
-
↑ тривалість використання речей,
-
↑ локальна зайнятість,
-
↑ самостійність домогосподарств.
Це постфактум-метрики, а не обіцянки.
3.2. Інструмент: «паспорт споживання»
Не цифровий тотальний контроль, а:
-
агреговані анонімні індикатори,
-
на рівні громади, будинку, кварталу,
-
без персоналізації.
Приклад:
-
будинок А → споживає на 20% менше енергії,
-
мешканці рідше хворіють,
-
менше ремонту,
→ виробники матеріалів і систем отримують більший доступ до контрактів.
3.3. Винагорода виробника
Виробник отримує:
-
довгостроковий контракт,
-
зменшені податки / внески,
-
пріоритет у розміщенні замовлень,
-
доступ до дешевших ресурсів,
-
право масштабування.
⚠️ Але якщо ефект зникає — контракт переглядається.
4. Чому це не «планова економіка»
Бо:
-
не планується виробництво,
-
не планується споживання,
-
планується ефект.
Ринок зберігається, але:
-
ринок результатів, а не товарів.
5. Головна соціоекономічна перевага
Для суспільства:
-
менше деградації,
-
менше вибухів бідності,
-
більше прогнозованості.
Для виробника:
-
стабільність,
-
менше ризику,
-
зрозумілі правила гри,
-
менше спекулятивної конкуренції.
Для системи:
-
деривативи втрачають сенс,
бо ефект не деривується.
6. Коротка формула
Існування — гарантується.
Корисність — винагороджується.
Шкода — віднімає доступ.
Немає коментарів:
Дописати коментар