Право і договір агломерації.

 Умовно «договір агломерації» може існувати у трикутнику:

1. Національне право – базове регулювання (якщо визнається).
2. Приватне право (lex contractus) – тобто учасники агломерації добровільно укладають угоду, яка діє як приватний правовий режим (визнаний у більшості юрисдикцій).
3. Європейське право / стандарти ЄС – якщо сторони прямо зазначають у договорі, що регуляція здійснюється за нормами права ЄС (наприклад, GDPR, ESG-стандарти, ISO 20022, Fidic, Sustainable Finance Disclosure Regulation, Taxonomy Regulation тощо).
📌 Як це працює на практиці:
Навіть якщо національне законодавство не передбачає «агломераційного договору» як офіційної форми, учасники можуть оформити його як приватний міжнародний контракт, де правом договору (applicable law) обирається право ЄС (наприклад, право Нідерландів чи Люксембургу).
Це називається принцип автономії волі сторін – вони самі обирають, яке право регулює їхній договір.
У разі спору його можна підпорядкувати юрисдикції міжнародного арбітражу (наприклад, Стокгольм, Відень, Лондон, Брюссель).
Тоді договір агломерації стає наднаціональним приватним актом, який:
визнає цивілізаційний коефіцієнт (CDC), підкорюється принципам і правилам ЄС,
стає умовою доступу до фінансування на біржі.

📑 У самій оферті це можна прописати окремим розділом:
6.8. Legal Force of the Agglomeration Agreement
The Agglomeration Agreement, even if not recognized under national law, shall remain valid as a private international contract and shall be governed by the rules and principles of European Union law.
The Parties explicitly agree to subordinate themselves to higher private-European standards, including EU sustainable finance regulations, environmental and governance principles.
In case of conflict with national legislation, the Parties prioritize the application of EU rules as a superior framework of compliance.
Таким чином агломераційний договір стає “надбудовою” над національним правом → він діє, навіть якщо в державі його прямо не передбачено

Книга "Эфирия". Виталий Французов. 2002 год издания. Минск.

 

10 рассказов, 126 страниц. 

Военные и гражданские рассказы бывшего военного офицера в попытке приспособиться к новым реалиям. 

По Украине: цена и пересылка: 250 гривен + пересылка "новой почтой". тел. 098 5483244 Катерина Гавриловна. 

✨ Виталий Французов. «Эфирия. Рассказы» ✨
Эта книга — не просто сборник рассказов, а исповедь человека, прошедшего военную службу и пытающегося заново найти себя в мирной, но такой непростой цивильной жизни.
Бывший военный, переживший шум казарм, холод караулов и тяжесть дисциплины, возвращается в общежитие, на улицы города, к людям, которые давно живут по другим законам. Но можно ли так просто отказаться от армейского прошлого? Можно ли приспособиться к миру, где нет приказов, но есть хаос чувств, соблазнов и потерь?
Французов пишет о своих героях с иронией и болью одновременно, заставляя читателя смеяться и задумываться, узнавать в этих историях и себя. Здесь — абсурд и лирика, грубая реальность и философский подтекст.
📚 В сборник вошли рассказы:
«Пьяное счастье»
«Доктор»
«Она»
«Страна пятнистых женщин»
«Первый снег»
«Здравствуй, дед»
«Дневник девушки»
«Богиня связи»
«Жизнь»
Каждый рассказ — это отдельная вселенная, но вместе они складываются в цельную картину мира, где бывший солдат учится быть гражданином, человеком, любящим и страдающим, ищущим и теряющим, и снова обретающим себя.
Это книга для тех, кто ценит честную прозу без прикрас, умеет слышать иронию судьбы и не боится заглянуть в глубину человеческой души.

Клуб Гоголя. Украинский контекст на русском, украинском и еще 40 языках мира.

В продаже еще сборник песен для частного и публичного использования (учебное, эксклюзивное и неэксклюзивное право публичного исполнения). 

Картины "Творческий хаос" в ассортименте. Оригиналы - от 1000 гривен + пересылка. Для любителей и профессионалов. Картины имеют эсклюзивный статус - нигде не использовались для оформления изданий или в каких-то иных целях. Размер - до 60 см по большей стороне картины. 

  

Боксологія. Передмова.

 Передмова. Боксологія як нова парадигма

У XVIII столітті математика зробила великий крок до «спрощення»: дроби і нескінченні обчислення були відсунуті на другий план, а розвиток арифметики орієнтувався на зручність і практичність. Це привело до створення лінійної числової системи, яка поступово переросла в кібернетику й обчислювальну техніку XX століття. Символічним підсумком цієї традиції став комп’ютерний код, заснований на двох або трьох позиціях, який дозволив виконувати надшвидкі операції з інформацією. Проте таке «спрощення» виявило і свою межу. Алгоритмічні системи не працюють із простором напряму, вони оперують дискретними символами. Це означає, що під час складних моделей накопичуються похибки, а при описі хаотичних і багатотільних процесів ми впираємось у стелю пізнання. Проблема трьох тіл, невирішеність універсальної теорії алгоритмів, труднощі у точному передбаченні реальних потоків — усе це є наслідком абстрактного розриву між арифметикою і
геометрією.
Боксологія пропонує новий напрям. Її вихідна теза звучить як: «все в світі шари». У будь-якому явищі чи об’єкті можна побачити замкнуту форму, оболонку, багатовимірну сферу. Але справжня точність пізнання народжується не з пошуку помилок усередині абстрактної арифметики чи ментальної геометрії. Годі намагатися виправити дискретну систему «зсередини» — її обмеження структурні.
Завдання полягає в іншому: якнайшвидше знайти межі локальних вимірів, щоб на їх основі побудувати нову аналітичну форму простору.
Саме тут на допомогу приходять ідеї топології. Доведення гіпотези Пуанкаре Григорієм Перельманом стало проривом у розумінні структури простору. Він показав, що будь-який тривимірний замкнутий простір без дірок є топологічною сферою, а метод Річчі-потоку дозволяє «розгладити» складні многовиди до простих форм. Це підтвердило фундаментальний принцип: навіть у багатовимірному хаосі універсальною основою є сфера.
Боксологія розвиває цей підхід далі: замість ілюзорного спрощення арифметики вона прагне аналітично сумістити кривий простір і реальні потоки з новою системою координат та метричними даними реального простору. У цьому — вихід із глухого кута сучасної науки.
Таким чином, ми стоїмо на межі нової парадигми. Арифметика й алгоритми дали швидкість, але обмежили точність. Топологія й доведення Перельмана вказали шлях до повернення просторової цілісності. А Боксологія формулює наступний крок: створення нової аналітичної системи, що поєднає арифметику, геометрію і фізику в єдине поле знання. Лише тоді ми зможемо рухатися далі — до розуміння взаємодії багатьох тіл, до алгоритмів без накопичення похибок, до опису реальності не як
набору чисел, а як гармонійної системи шарів і потоків, з яких складається Всесвіт.

Пілотна програма цивілізаційного просування

Оформимо це як пілотну програму цивілізаційного просування, з акцентом на Дунайсько-водний, Дністровсько-водний та Дніпро-водний басейн, вектор та логістику ресурсів.

Пілотна програма цивілізаційного просування
1. Базовий відомчий проект — Водна артерія
Головний інфраструктурний каркас — логістика водних ресурсів та комунікацій.
Стартовий контракт 30 млн $ «живих грошей» інвестується у:
реконструкцію та будівництво очисних споруд, водних каналів, шлюзів, насосних станцій;
відновлення енергетичних комунікацій (малі ГЕС, сонячні/вітрові системи, локальні
акумулятори);
цифрову мережу управління водними та енергетичними потоками.

👉 «Вода і енергія» = фундамент для всіх наступних цивілізаційних шляхів.
2. Перший пілот — Апатин (Сербія), Дунай, спільнота Ліберленд
Територія на Дунаї як перший міжнародний полігон.
Використовується унікальність Ліберленду як «цифрової протодержави», що готова тестувати нефіатні інструменти.
Завдання: створення кластеру дунайської логістики (порт + водна комунікація + цифрова емісія).
Очікуваний результат: кластер з проектами подібної структури фіат-нефіат, вартістю 250 млн $, що відкриє можливість емісії для популяційного модуля на 250 000 мешканців.
3. Другий пілот — Триріччя Буча–Ірпінь–Рокач
Агломерація: Буча–Гостомель–Ірпінь–правобережний Київ–Вишгород.
Основна проблема: руйнування інфраструктури після війни + потреба в інтеграції нових моделей
управління територіями

економіка "проїдання"
Завдання: використати публічний договір агломерації, щоб активувати необліковане майно (комунальне, державне, приватне).
Особливість: поєднання урбаністики (житло, транспорт, енергія) з новим цивілізаційним оператором емісії та обігу монетарної політики.
Очікуваний результат: кластер розвитку регіону ~250 млн $, емісія до 1 млрд $.

4. Третій пілот — Бритівка (Одеська обл.), українська Бессарабія–Шабо–Білгород-Дністровський
Вузол Чорноморсько-Дунайської логістики.
Сильні сторони: аграрний експорт (вино Шабо, зерно), транспортні виходи (порт БілгородДністровський), залізниця, транзит в фактично "вмерлому" локальному місті, через Чорне море та материкові мережі з Румунією та молдомою. 
Завдання: створення аграрно-логістичного кластеру, що базується на управлінні водними ресурсами (зрошення, овочева база, виноградарство, логістика води для виробництва).
Очікуваний результат: включення у міжнародну систему Дністер-Дунай–Чорне море, емісія до 1 млрд $.
5. Модель переходу
6. Цивілізаційні шляхи розвитку
При водному ступорі — акцент на енергетиці (альтернативна генерація, енергоефективні мережі).
При енергетичному ступорі — акцент на водних ресурсах (канали, логістика, аграрні проекти).
У будь-якому випадку — взаємне балансування: вода ⇆ енергія як дві опори для цивілізаційного стрибка.

Імпортовані експерти-учасники - Neitrino, N63, WA, Vortex. 

Механізм цивілізаційного стрибка

 📍 Таким чином маємо проект — це перехід від фіатної інфляційно-боргової економіки до цифрової економіки розвитку, де гроші перестають бути «товаром» і стають цивілізаційним інструментом зростання.

Механізм цивілізаційного стрибка
1. Контракт 30 млн $ — «живі гроші»
Це стартовий ключовий контракт розвитку, що фінансує роботу:
команди дігерів (пошук необлікованого майна), аудиторів (верифікація прав і стану активів), інфраструктурних груп (цифрова реєстрація та запуск публічного договору агломерації).
👉 Його функція: перевести приховане у видиме.
2. Виявлення 250 млн $ «мертвого майна»
Завдяки контракту, дігери знаходять необліковані активи (будівлі, землі, технічні об’єкти, комунікації, інфраструктуру).
Це «мертве майно», бо воно існує, але не працює в економіці (не оподатковується, не генерує обіг, часто занедбане).
Його включення у публічний договір агломерації робить його цифровою заставою.
👉 30 млн $ «живих грошей» → розкриває 250 млн $ «прихованих активів».
3. Формування кластера — 250 млн $
Виявлене майно консолідується у кластер:
інфраструктурний (наприклад: ЖКГ, транспорт, енергетика), виробничий (заводи, склади),
культурно-освітній (школи, музеї, бібліотеки).
Кожен кластер стає базою для емісії цифрових грошей, бо вже має реальний активний фундамент.
👉 Кластер = «активована цінність», що дає можливість масштабувати систему.
4. Емісія 1 млрд $ на популяційний модуль (250 000 осіб)
На базі кластерів створюється популяційний модуль — соціально-економічна одиниця (аналог «цифрової держави»), що забезпечує населення товарами, послугами та обміном.
Загальна емісія формується у розмірі ~4 000 $ на душу населення.
Таким чином, для 250 000 людей це становить 1 млрд $ цифрової емісії.
👉 Емісія = «цивілізаційний стрибок», що переводить суспільство у нову фазу розвитку.
Формула переходу
📍 Отже, кожен контракт на 30 млн $ стає каталізатором, який запускає пошук прихованого багатства, переводить його в активний кластер, і на цій основі дозволяє емісію у 1 млрд $ для розвитку популяційного модуля.

Публічний договір агломерації як основа цивілізаційного просування

 Публічний договір агломерації як основа цивілізаційного просування

1. Суть договору
Публічний договір агломерації — це новий тип соціально-економічного контракту, який базується на виявленні та використанні необлікованого майна (державного, муніципального, приватного).
Це майно часто перебуває «поза балансом» — не включене в офіційні кадастри, не має ефективного власника або використовується нераціонально.
Таке майно стає цивілізаційною заставою для запуску емісії і фінансування проектів розвитку.
2. Три ролі у системі
🔎 «Дігери»
Це спеціальні групи або індивіди, що займаються пошуком та ідентифікацією необлікованого майна (або з пулу обмежених "двостронніми домовленостями").
Вони отримують винагороду у цифрових активах (частину емісії), коли їх знахідка верифікується.
Таким чином формується економіка виявлення прихованого ресурсу.
🚀 Ініціатори проектів
Отримують контроль над реалізацією конкретних програм цивілізаційного просування (кластерів, контрактів, модулів).
Вони стають «архітекторами» розвитку, що визначають, куди спрямовується ресурс.
Реалізатори
Ті, хто фізично реалізує проекти: будівельні компанії, інженери, освітяни, виробники, культурні діячі.
Вони отримують фінансування за виконані роботи з цифрової системи емісії.
3. Як це працює у фінансовій логіці
1. Майно, знайдене дігерами, оформлюється у публічний договір агломерації.
2. Це майно конвертується у цифрову заставу для емісії (аналог «смарт-контракту» на Ethereum, але з базою у фізичному ресурсі).
3. Емісія у розмірі 4 000 $/людину використовується для контрактів розвитку.
4. Контракти (30 млн $) → формують проекти.
5. Проекти → складаються у кластери (250 млн $).
6. Кластери → створюють популяційні модулі (1 млрд $ на 250 тис. осіб).
4. Цивілізаційна перспектива
Дігери = новий соціальний клас «мисливців за прихованим ресурсом».
Публічний договір агломерації = механізм перетворення «мертвого капіталу» на дієвий.
Емісія під необліковане майно = стабільна нефіатна основа цифрового оператора.
Ініціатори та реалізатори = ядро нової цивілізаційної економіки, яка замість експлуатації ресурсів займається їх відкриттям і актуалізацією.
📍Таким чином, публічний договір агломерації — це міст між минулим (накопиченим, але невидимим майном) і майбутнім (цифровою економікою розвитку).

Проект цивілізаційного просування

 Проект цивілізаційного просування

1. Базовий принцип
Проект побудовано на ідеї емісії гарантованого цивілізаційного капіталу — 4 000 $ на душу населення, що стає стартовою основою для включення індивіда у спільний економічний обіг.
Цей капітал не є класичною «соціальною допомогою», а цифровим активом, який закріплюється за людиною та функціонує у рамках нового цифрового оператора — подібного до нефіатних систем Bitcoin або Ethereum.
2. Територіальна взаємодія
Емісія поширюється на населення територій, що мають максимальне різноманіття обміну товарами та послугами.
Ідея: замість «блокчейн-валюти без держави» ми маємо цивілізаційний блокчейн, який поєднує економічні вузли з максимально різними спеціалізаціями (виробництво, культура, наука, медицина, агро, технології).
Це створює мережу взаємодоповнення, де капітал людини реалізується не у спекуляціях, а в обміні реальними послугами.
3. Фінансова архітектура
Ключовий контракт розвитку: ~30 млн $
Ключовий кластер: ~250 млн $
Популяційний модуль: ~1 млрд $ на 250 000 осіб
4. Межа цифрового обігу
Емісія в таких масштабах стає цифровим еквівалентом базового ресурсу цивілізації.
Як у Bitcoin є обмеження на кількість монет, так і тут — межа емісії визначається чисельністю населення та тривалістю періоду (10 років).
Це створює нефіатну основу, що не залежить від інфляційних політик держав, але має внутрішній баланс через чітко визначену «вартість на людину».
Виходить цифровий оператор цивілізаційного розвитку — аналог Ethereum, але з базою не у «смарт-контрактах для фінансових схем», а у контрактах розвитку територій.
5. Ключові принципи
1. Людина = носій активу.
Кожен отримує емісію, але не у вигляді витратного бонусу, а у вигляді капіталу, інтегрованого в цифрову систему.
2. Різноманіття = стійкість.
Чим більша спеціалізація та обмін між учасниками, тим ефективніше зростає вартість мережі.
3. Контракт = розвиток.
Ключовий контракт завжди спрямований на створення нового виробничого чи культурного простору, а не на пасивне споживання.
4. Емісійна межа = довіра.
Емісія обмежена — 4 000 $ / людина / 10 років. Це створює довіру до системи, так само як у Bitcoin довіру забезпечує обмеження у 21 млн монет.
6. Цивілізаційна логіка
У підсумку ми отримуємо:
Цифрову валюту розвитку, яка забезпечує кожного базовим капіталом.
Цивілізаційний блокчейн, що поєднує різні території у мережу.
Контрактну архітектуру, де кожні 30 млн $ запускають новий вузол розвитку.
Кластеризацію, де 250 млн $ формують стійкий локальний центр.
Популяційний масштаб, де 1 млрд $ піднімає територію з 250 000 населення до рівня стійкої цивілізаційної системи.

Боксологія. Глава 11. Геометричний експеримент.

1. Природні рішення і людські спроби
У природі вже закладені гармонійні форми: художник бачить їх у листі, яблуці чи вазі, а геометр бачить у пропорціях та співвідношеннях. Арифметика дозволяє комбінувати цілі числа у формулах, проте не
всі рівняння мають рішення. Вже сам факт неможливості виразити співвідношення довжини кола та його радіуса цілим числом став для людини викликом і джерелом пошуку.
2. Перші відкриття числа π
Ще у XVII–XX ст. до н.е. єгиптяни використали перше наближення числа π як . Це була практична версія, придатна для інженерних розрахунків. Пізніше грецькі математики шукали інші шляхи: Гіппій з Еліди та Нікомед відкрили нові криві лінії – квадратрису та конхоїду, які дозволяли вирішувати задачі ділення та побудови.
3. Квадратриса та конхоїда
Учень Платона, Динострат, застосував квадратрису для випрямлення кола. Це стало першим кроком до уявлення, що криві можна зіставляти з відрізками прямої. Так народилися поняття квадратриси Динострата та конхоїди Нікомеда, які увійшли до історії математики як особливі інструменти пошуку нових рішень.
4. Діофантові рівняння
У III ст. Діофант сформулював рівняння з багатьма невідомими. У простому випадку — коли сума двох змінних у другій степені дорівнює третій змінній у другій степені — ми отримуємо теорему Піфагора і знамениті «піфагорові трійки», що стали фундаментом гармонії чисел і геометрії.
5. Теорема Ферма
У XVII ст. П’єр Ферма залишив на полях книги Діофанта свою відому примітку: рівняння з показником степеня більше двох не має цілочисельних рішень. Ця теорема залишалася загадкою три століття.
Доказ з’явився лише у 1998 році, коли Ендрю Уайлс представив його на конгресі в Берліні, спираючись на приватний випадок гіпотези еліптичних функцій.
6. Гіпотеза Пуанкаре і Перельман 
XXI століття принесло нову революцію: Григорій Перельман вирішив задачу тисячоліття – гіпотезу Пуанкаре. Його метод «хірургічного видалення» довів, що замкнутий тривимірний простір без «дірок» завжди приводиться до сферичної форми. Це рішення стало символом нового способу мислення у математиці: простір можна не лише рахувати, а й «перетворювати».
7. Геометричний експеримент
Виникає питання: як перевіряти ці різноманітні формули та гіпотези? Відповіддю став геометричний експеримент. Це послідовність практичних дій, яка дозволяє виявити, що є істинним, а що — ні.
У 1972 році Вільям Мур винайшов прилад для метричного виміру простору за допомогою спеціальної лінійки. Цей експеримент відкрив можливість переходу від абстрактних формул до реальних вимірювань просторових характеристик.
8. Нові підходи: астральні лінії та хорди
Сьогодні з’являються нові ідеї, що поєднують старі традиції з сучасною наукою.
Астральні лінії Комісаренка — це спосіб опису невидимих зв’язків у просторі.
Хорди Іщенка — це геометрична система, яка дозволяє бачити простір через пропорції кривих і їх комбінацій.
Разом вони наближають нас до створення метрики простору, яка дає змогу безпосередньо вимірювати його характеристики, без складних перетворень та виправлень.
9. Висновок
Геометричний експеримент — це ключ до переходу від реальності до формули, метричної системи виміру. Він показує, що простір має власну мову, яка не завжди піддається арифметиці, але завжди відкривається достовірними даними через форму.
У Боксології ми прийшли до висновку, що жодна теорія науки не може бути абсолютно завершеною.
Вона завжди ґрунтується на: аксіомах, які самі по собі є лише домовленістю;
обмеженнях Геделя, що вказують на неповноту будь-якої системи;
недосконалості числового апарату, адже навіть елементарні співвідношення — як відношення довжини кола до його радіуса — виражаються нескінченними і неточними коефіцієнтами;
евклідовій геометрії, яка надмірно спирається на ментальні уявлення дослідника та його здатність уявляти «правильний» простір;
дозволах та заборонах, що накладає наукова традиція, іноді штучно звужуючи поле пошуку.
Частково ці межі долаються завдяки методам, які виходять за рамки строгого формалізму — як, наприклад, метод Дюркгейма, що дозволяє подивитися на людину й суспільство не лише через цифри, а й через структуру взаємодій.
Але остаточним кроком, який пропонує Боксологія, є геометричний експеримент.
10. Сутність методу 
Геометричний експеримент — це принцип, що означає: не обмежуватися абстрактними розрахунками чи уявними конструкціями, а створювати на практиці:
малювати, будувати графічні образи, конструювати моделі, комбінувати різні підходи у єдиній формі.
Цей експеримент не є тільки технічним прийомом. Він є шляхом пізнання, який дозволяє перевірити:
що є що, а що чим не є.
11. Майстерня Боксології
Майстерня Боксології — це не лабораторія у класичному сенсі, а простір, де відбувається живе випробування геометрії. Тут малюнок стає моделлю, модель стає гіпотезою, а гіпотеза повертається у форму нового малюнка.
У цьому колі взаємоперетворень народжується справжнє розуміння:
не лише теоретичне, а й практичне.
Гасло Боксології
Наш підсумок можна виразити простим гаслом:
«Геометричний експеримент — це шлях подолання межі пізнання».

Боксологія. Глава 10. Піксель.

Піксель у системі Хорд Іщенка

1. Визначення
Піксель — це мінімальний елемент простору в системі Хорд Іщенка, який існує не як пасивна точка координат, а як активна самотворна одиниця фракталу.
Він є частиною фрактальної мозаїки Вороного, але не просто поділом на клітинки, а елементом, що відтворює себе за зразком локальної геометрії.

2. Характеристики Пікселя
Форма: піксель не обов’язково квадратний, як у цифровій графіці. Він може мати коло-подібний вигляд, структуру із трьох концентричних кілець, або іншу геометрію, визначену законами симетрії простору.
Фрактальність: кожен піксель містить у собі зменшену копію цілого простору. Це дозволяє системі зберігати структуру навіть у нескінченному масштабуванні.
Самотворність: піксель може породжувати нові пікселі, повторюючи свою геометрію й утворюючи фрактальну сітку простору. Це процес, подібний до кристалізації або росту клітини.
Хордовість: у системі Хорд Іщенка піксель визначається через зв’язки хордами — він є відрізком або замкнутою фігурою, яку можна реконструювати через співвідношення відстаней між вузлами простору.

3. Піксель як фрактальний атом простору
У традиційній фізиці елементарною одиницею вважають точку, а в цифровому світі — піксель/воксель.
У системі Хорд Іщенка піксель — це не точка і не просто клітинка, а атом простору, який:
містить власну міні-топологію;
здатний взаємодіяти з іншими пікселями, утворюючи мережу;
може розширювати або згортати простір за рахунок самотворення.

4. Філософський сенс
Піксель у цій концепції — це мікро-метавсесвіт, де закладена програма відтворення простору.
Він поєднує локальність (один фрагмент) і універсальність (закон самоподібності), роблячи геометрію живою, здатною створювати себе зсередини.
📍 Отже, Піксель у просторі Хорд Іщенка — це самотворний елемент фракталу Вороного, який можна уявити як коло, кільце чи іншу фігуру. Він є мінімальним, але при цьому самодостатнім атомом простору, здатним відтворювати всю систему у зменшеному вигляді.

5. Піксель як поліморфний елемент простору
5.1. Полухорда як Піксель
Сутність: полухорда — це базова лінійна одиниця простору Хорд Іщенка.
Як піксель: вона стає самотворною, коли через відтворення відрізка у різних масштабах і напрямах виникають мережі хордових структур, що утворюють каркас простору.
Фрактальність: полухорда → мережа хордових ліній → цілісна топологія простору.
Це "лінійний атом" простору.
5.2. Пелюстка як Піксель
Сутність: пелюстка — елемент, який утворюється як інтерференція декількох хвильових або колових структур.
Як піксель: вона є локальним вузлом симетрії, що може відтворювати себе шляхом розгортання нових пелюсток у центрі чи на краях.
Фрактальність: пелюстка сама собою є міні-фракталом, бо завжди має внутрішні «відбитки» форми.
Це "квітковий атом" простору, який передає гармонію і симетрію.
5.3. «Вовіки» як Піксель
Сутність: «вовіки» (як ти, мабуть, називаєш специфічні геометричні комбінації чи мініатюрні вузли) — це локальні фігури з унікальною внутрішньою структурою.
Як піксель: вони стають «живими вузлами простору», кожен із яких має свою програму самотворення.
Фрактальність: «вовіки» здатні розгортатися у багатовимірні конфігурації, що не повторюють точно круги чи пелюстки, але підтримують цілісність фракталу.
Це "індивідуальний атом" простору, який додає різноманіття.
🔑 Ключова ідея
У системі Хорд Іщенка піксель — це універсальний носій самотворності, і його форма не обмежується класичним «квадратом» чи «колом».
Якщо основою є лінія → піксель проявляється як полухорда.
Якщо основою є хвиля/симетрія → піксель проявляється як пелюстка.
Якщо основою є унікальний локальний вузол → піксель проявляється як “вовік”.
Тобто піксель — це не форма, а функція простору самовідтворюватися у фракталі.

Боксологія. Глава 9. Тор та простір Мінковського.

 🌀 Тор і простір Мінковського у системі Т–1, Т, Т+1

1. Геометричне підґрунтя
Простір Мінковського — чотиривимірна модель, де час інтегрований у геометрію як координата, а події описуються конусами причинності. У ньому будь-який стан — це точка з координатами (x, y, z, t).
Тор — замкнута поверхня з подвійною періодичністю, яка в контексті Боксології може відображати не лише простір, а й циклічність інформації: повернення минулого у майбутнє через інші “горловини”.
Поєднання Тору і простору Мінковського дозволяє бачити історію не лінійно, а як замкнутий об’єм із нескінченними варіаціями руху між секторами.
2. Метрика трьох фаз: Т–1, Т, Т+1
Т–1 (Метавселенна пам’яті)
Це ще не зовсім минуле, а передісторія: рівень передумов і прихованих факторів, які вже не усвідомлюються, але впливають на систему. У просторі Мінковського — це "затінені області" поза нашим світловим конусом, але які закладають початкові умови.
Т (Метавселенна досвіду)
Це наш поточний шар: формалізовані знання, експерименти, модельні розрахунки. Він функціонує як локально плоска геометрія Мінковського — ми працюємо з відомими факторами, робимо виміри, будуємо модельні рівняння. У топології Тору — це один стабільний цикл, що замикається.
Т+1 (Метавселенна ймовірностей)
Це дерево майбутнього, яке насправді не є лінійним, а утворює багатовимірний пучок траєкторій.
У Мінковському це безліч можливих конусів майбутнього, з яких реалізується лише одна траєкторія. У Торовій топології — це прорив через «горловину» у новий цикл.
3. Конфлікт метавселенних
Т і Т+1 конфліктують через обмеженість моделі: ми беремо кілька параметрів (тиск, температуру, корозію), а майбутнє визначається мільйоном взаємодій.
Приклад “Титан” — точний розрахунок (Т) не врятував від асиметричного охолодження (неврахований фактор Т+1).
Тут проявляється метрика Тору: навіть маленьке відхилення у фазовому просторі може завести систему у зовсім іншу "горловину" подій.
4. Формальне описання (через F(t))
Введемо флуктуаційний горизонт F(t) — множину ймовірних станів при переході:
T* — модельне майбутнє (обмежена проекція).
T# — реалізоване майбутнє (реальна траєкторія).
Простір Мінковського тут грає роль каркасу координат, а Тор — топології відхилень і
альтернативних шляхів.
5. Філософський висновок
У системі Т–1, Т, Т+1 світ виглядає як тороїдальна структура у просторі Мінковського:
Т–1 — приховане поле причинності (пам’ять минулих всесвітів);
Т — локальний цикл із формалізованою метрикою;
Т+1 — розгалужене дерево можливостей, де кожна гілка може стати новим тором.
Отже, конфлікт метавселенних — це не катастрофа, а точка біфуркації, де старий тор замикається, а новий народжується через "горловину" майбутнього.

Глава 8. Коди та Декоди: історія комунікації

Глава 8. Коди та Декоди: історія комунікації

Від появи перших людей до сучасних цифрових технологій історія комунікації — це історія винаходів, що дозволяли людям передавати та розуміти інформацію. Кожен крок у цій еволюції — від жестів і сигналів до глобальних мереж — базувався на відкритті нових способів кодування та декодування сенсів.

6.1 Первісна комунікація
Перші люди користувалися мимовільними сигналами: криками, жестами, мімікою. Поступово вони розвивали системи знаків і символів, що дозволяли передавати просту інформацію: місце добування їжі, наближення хижака або емоційний стан.
Функціонально це були односмислові коди, де один знак відповідав одному сенсу. 

Спілкування обмежувалося просторово та часово: сигнал потрібно було бачити або чути безпосередньо.

6.2 Поява писемності
З винайденням письма людство здобуло здатність передавати інформацію на відстані та через час.
Спочатку це були піктограми — зображення предметів і дій, що зберігали сенс. Потім виникли ідеограми та фонетичні знаки, які дозволяли записувати абстрактні поняття та мову.
Історично значущими стали:
Шумерська клинопис (близько 3200 р. до н.е.)
Єгипетські ієрогліфи
Фінікійська абетка, яка стала основою для грецької та латинської
Функціонально писемність дозволила кодувати інформацію у символи, які потім можна було декодувати через знання системи письма. Це стало першою системою кодування та декодування для масової комунікації.

6.3 Коди та шифри
З розвитком держав і військових систем з’явилася потреба у таємному передаванні інформації. Так виникли шифри та коди: від простих замін букв до складних алгоритмів, що дозволяли передавати секретні повідомлення.
Функціонально шифр — це правило перетворення інформації (код), а декодування — зворотнє перетворення, доступне лише тим, хто знає ключ.

6.4 Телеграф та абетка Морзе
У XIX столітті винайдення телеграфу дозволило передавати інформацію на великі відстані за допомогою електричних сигналів. Азбука Морзе стала системою кодування букв і цифр у серії коротких та довгих сигналів — «крапок» і «тире».
Це був перший приклад електронного кодування, де інформація передавалася у фізичному середовищі (дроти, електричні імпульси) і декодувалася на іншому кінці.

6.5 Радіо та бездротовий зв’язок
Початок XX століття ознаменувався винаходом радіо. Радіосигнали кодувалися у частотах та амплітуді
хвиль, що дозволяло передавати голос, музику та телеграфні повідомлення без дротів.
Функціонально це:
Модуляція сигналу (AM, FM)
Декодування на приймачі через налаштування на певну частоту
Поширення на великі відстані
Таким чином, інформація вже не була прив’язана до фізичного контакту — з’явилася можливість масової трансляції.

6.6 Комп’ютери та цифрове кодування
З середини XX століття люди почали обробляти інформацію цифровим шляхом. Комп’ютери перетворюють текст, звук і зображення у бінарні коди — послідовності нулів та одиниць.
Функціонально цифрове кодування дає:
Уніфікацію різних видів інформації (текст, звук, відео)
Можливість масової обробки і зберігання
Високу швидкість передачі через мережі

6.7 Інтернет та глобальні мережі
Інтернет поєднав комунікацію, обробку та зберігання інформації в одній системі. Протоколи TCP/IP та алгоритми стиснення даних забезпечують:
Передачу пакетів інформації
Виявлення та виправлення помилок
Кодування для захисту та ефективності

6.8 Боксологія та Рефлексивна еволюція
Паралельно з розвитком цифрових технологій та глобальних мереж у 2016 році виникла концепція Боксології, майже одночасно з теорією Ігоря Криштафовича про рефлексивну еволюцію. Обидві системи ставлять за мету виявлення консервативної основи, яка залишається прихованою інформаційною систмою природи, але є джерелом еволюційного руху систем і самоорганізації природніх процесів.
У контексті історії комунікації це означає:
Необхідність перекодування засобів інформаційної взаємодії, які стали застарілими або втратили точність через накопичення помилок, які стало неможливо виправляти механічно, обмеження старих технологій, та помилкове твердження про межу пізнання. Насправді, треба казати - про межу пізнання в рамках сучасної наукової парадігми. 
Капітальний ремонт методів обробки та передачі інформації, з акцентом на відновлення структурної цілісності та здатності інформаційних потоків розвиватися самостійно.
Створення платформ, де інформація не лише передається і зберігається, а й може бути
аналітично осмислена на рівні структурних закономірностей і фрактальної самоподібності.
Таким чином, Боксологія і Рефлексивна еволюція додають до історії комунікацій новий, концептуальний рівень, де інформаційна система розглядається не лише як інструмент передачі, а як динамічна структура, здатна до самоперетворення та самоорганізації.

Боксологія. Глава 5. Инь-Янь. Фрактал.

 

Глава 5. Инь-Янь, Фрактал. 

від Тетрактісу до рівномірного фракталу: народження простору

У попередніх главах ми розглядали Тетрактіс Піфагора як первинний елемент геометрії та числової гармонії. Тепер ми зробимо крок далі, показавши, як із тригонометрії Тетрактісу можна здобути складніші структури — подвійний тетрактіс, Інь-Янь і повноцінний простір, що проявляється як рівномірний фрактал.

5.1 Подвійний тетрактіс
Подвійний тетрактіс виникає при накладанні на основний Тетрактіс перевернутого знизу вверх такого самого "зеркального" Тетрактіса у строгій симетрії, з суміщенням бокових стінок, де в результаті ми отримуємо чотирикутник. Кожен рівень точок відповідає відстаням та кутам, збереженню пропорцій та розподілу енергій. Геометрично це можна уявити як два трикутники, об’єднані вершин з основою, що
створюють просторовий каркас, готовий для подальшого розвитку площини.
Якщо розглядати ці точки як вузли, то можна визначити координатну систему для побудови наступних фігур та елементів — фігури Інь-Янь, кіл, пелюсток та вовіків, де кожен елемент отримує точне розташування завдяки відносній довжині сторін і кутів подвійного тетрактісу.

5.2 Інь-Янь як перехідна структура
Наступним кроком стає інтеграція принципу Інь-Янь з подвійного тетрактісу. Контрастні елементи — темне та світле, активне та пасивне — організовують простір у динамічну гармонію. Геометрично це проявляється як обертання та взаємне проникнення двох півкіл, що утворюють круглі структури з подвійного тетрактісу.
Цей крок дозволяє нам перейти від статичних точок до рухомих взаємозалежних форм, підготовивши ґрунт для повноцінного "рухомого" простору.
5.3 Народження повноцінного простору
Побудова повноцінного простору відбувається через комбінацію кіл, пелюсток та вовіків, де кожен елемент виходить із хорд та напівхорд Іщенко. Основний принцип: статичний розмір однієї довжини кола. Хорда Іщенко становить точно 1/3 довжини кола, а напівхорди 1/6,  що дозволяє через прості повторення та трансляції побудувати всю площину.
Таким чином:
1. Коло стає модулем вимірювання.
2. Напівхорди формують пелюстки та вовіки.
3. Повторення цих елементів створює рівномірний фрактал, де кожна деталь відтворює цілісну структуру.

4. "Інтуітивні точки" кола - центри кіл та половинні лінії "полухорд" проявляються при зєднання сіткою ліній всіх центрів кіл. 

на малюнку видно як проявляється сітка простору - як наслідок побудови спочатку кілець з хордами Іщенко, фіксованої метрики в умовних одиницях виміру такого простору.  

5.4 Рівномірний фрактал
Рівномірність фракталу досягається завдяки постійному співвідношенню: довжина хорди Іщенко = 1/3 довжини кола. У будь-якій точці простору ми бачимо ті ж самі пропорції та структури, що й у вихідному модулі.
Цей фрактал стає не лише математичною абстракцією, але й моделлю простору, де:
кожна точка визначена координатами;
пелюстки і вовіки створюють локальні цикли взаємодії;

кожен складений фрактальний елемент є частиною одного та іншого фрактального елементу; наприклад, "велике коло" з трьх менших кіл складене таким чином, що одному колу оночасно спільно належить 1/3 елементів двох інших кілець (краще показати на малюнку);
цілісна площина розкладається на нескінченні, самоподібні структури.

5.5 Метрична система координат
Завдяки використанню хорд Іщенко як одиниці довжини ми отримуємо метричну систему координат, що базується на природній гармонії. Всі кола, пелюстки та вовіки можуть бути точно виміряні і співвіднесені між собою. Це відкриває шлях до розвитку не лише геометрії Боксології, а й подальших просторових систем, де фрактальна структура стає фундаментом для складних моделей взаємозв’язків і
енергетичних потоків.

Глава IV. Площина — поле форм і світів

 

Глава IV. Площина — поле форм і світів

Площина здавна вважалася основою простору. У класичній геометрії вона була сценою, на якій відбувається все: точки, лінії, фігури. Але різні геометрії давали їй різні визначення та значення.

Евклідова площина
Для Евкліда площина — це безмежна ідеальна поверхня, на якій діють його п’ять постулатів. Тут панує статичність і суворий порядок: через дві точки можна провести лише одну пряму, паралельні лінії ніколи не перетинаються. Це була геометрія стабільності, що відображала світ грецької гармонії та античного уявлення про космос.

Сферична площина
На сфері "площина" вже не пласка, а замкнена поверхня. Прямі стають колами, а паралельні лінії зникають — адже будь-які дві «прямі» (великі кола) перетинаються. Це геометрія єдності й завершеності, що відображає цілісність світу. Так дивився на неї Гаусс, розглядаючи поверхні як нову форму просторового мислення.

Гіперболічна площина 
У Лобачевського й Бойяи площина вже розкривається як всесвіт з безліччю можливостей: через одну точку можна провести нескінченно багато "паралельних". Це — геометрія свободи, де простір розходиться, як нескінченні горизонти. Тут площина стає динамічною, вона вже не обмежує, а відкриває нескінченне.

Площина у топології
У XIX–XX ст. з’являється новий погляд: площина — це не лише поверхня, а топологічна структура. Вона може згортатися, деформуватися, з’єднуватися в тора, сфери, багатовимірні многовиди. Це був крок до розуміння, що форма простору важливіша за його вимірюваність.

Перельман і нова доба
Григорій Перельман, спираючись на ідеї Річарда Гамільтона, розв’язав гіпотезу Пуанкаре, довівши, що будь-який тривимірний многовид, який «виглядає» як сфера, насправді є сферою. Це стало проривом: площина більше не мислиться лише пласкою чи кривою, вона перетворилася на ключ до розуміння багатовимірних світів.

У Боксології
Для Боксології площина — це жива поверхня, де точка і лінія розкриваються у формі. Вона не є лише "сценічною декорацією", а сама бере участь у творенні: у ній зароджуються тіла.
Вона є полем зв’язків між точками та формами.
Вона сама має пам’ять та напрям руху. Якщо точка — може бути проявлена, як частка для початку, а лінія — шлях, то площина — це середовище життя точок в динаміці, життя форм, де мислення переходить від абстрактного до тілесного. 

На площині ми можемо побудувати коло та інші фігури з хорд Іщенко. 

Боксологія. Глава III. Тетрактіс — священна формула форми

Глава III. Тетрактіс — священна формула форми

Тетрактіс — це символ, відомий ще з часів Піфагора. Він складався з десяти точок, розташованих у формі рівностороннього трикутника: одна точка в першому ряду, дві — у другому, три — в третьому, і чотири — в основі. Цей простий на вигляд малюнок вважався джерелом космічної гармонії та законом
побудови Всесвіту.
Для піфагорійців Тетрактіс символізував:
Єдність (перша точка — початок усього).
Двоїстість (два начала, протилежності, що створюють рух).
Трійцю (гармонію між крайностями).
Четвірку (матеріальну основу світу, елементи, простір).
Разом вони давали десятку — число досконалості, що обіймає все.

В архітектурі та фортифікації
Тетрактіс став не тільки символом, а й практичною формулою.
Єгипетські піраміди відображають ідею зростання від вершини до основи, де одна точка зверху перетворюється на множинність кам’яних блоків внизу.
У грецьких та римських колонах порядок і ритм також відображали трикутну гармонію навантаження та опори.
Фортеці середньовіччя проєктувалися, використовуючи ті ж принципи рівноваги між центром і периметром — "вершина" влади та "широка основа" оборони.

У містобудуванні
Трикутні та терасовані площі, сходи, ансамблі храмів — все це виростало з тієї ж математики. Місто будувалося як модель космосу, а Тетрактіс ставав невидимою сіткою впорядкування простору.

У Боксології
Боксологія інтерпретує Тетрактіс як першу "живу піраміду точок", де 0 стає 1, а 1 розкривається в множинність. Це одночасно і структура матерії, і схема мислення.
Для розуму — це модель переходу від абстрактного до конкретного.
Для простору — це схема виникнення форми.
Для людини — це образ гармонійного зростання: від насіння (точки) до дерева життя (форми світу).
Тетрактіс єднає у собі математику, архітектуру та філософію, стаючи ключем до розуміння, як із точки виростає форма, а з форми — цілий світ.

Боксологія. Друга глава. Лінія.

 II. Лінія

1. Евклід і народження "фантастичної" прямої
У класичній геометрії Евкліда лінія — це нескінченна множина точок, ідеальна, без товщини, що тягнеться у двох протилежних напрямках.
Але найбільшу загадку і вибух мислення дала його ідея про дві паралельні прямі, які ніколи не перетинаються. Це стало джерелом як математичної строгості, так і філософських сумнівів. Адже в
реальному світі ми завжди стикаємося з обмеженістю, з кривиною простору та з "наближеннями", а не з ідеалами.
Саме тут народжується те, що можна назвати "арифметикою приблизностей" — спробою міряти неможливе, впроваджувати коефіцієнти, робити поправки, будувати експерименти. Людство ніби ковзало між можливим і неможливим, вчилося мислити за межами очевидного.

2. Лобачевський – гіперболічна відвага
Ніколай Лобачевський став тим, хто вперше серйозно "зламав" аксіому паралельних прямих. У його світі через точку поза прямою можна провести безліч прямих, які не перетинають дану.
Це була справжня революція спостереження: виявилося, що лінія не є однаковою для всіх можливих "очей спостерігача". Зміна точки зору кардинально змінює геометрію. Істина виявилася відносною, залежною від кривизни простору.
3.  Таким чином, Евклід дав основу — пряма, яка ніколи не перетинається з іншою паралельною. Це народило ідеали й аналітику приблизностей.
Лобачевський зруйнував ідеал, сказавши: прямих може бути безліч. Янош Бойяи незалежно від нього відкрив те саме, але дав власну філософську та системну
інтерпретацію — побачив у цьому народження нового світу. Гаусс інтерпретував дослідження "на полі" в своєму "сферичному погляді". 

Далі з цього вийшла нова перспектива на простір, де «лінія» стала вже не догмою, а шляхом до нових форм та різних точок зору в безпосередньому розуміння - "ока спостерігача". Тут лінія перетворюється на живу траєкторію, що з’єднує точку спостереження з об’єктом, і більше не є лише холодною статичністю та ментальною "нескінченністю" що вимагає потім вакууму та ідеалу неіснуючих умов для своєї реалізації. Сьогодні - йдуть змагання технологій: хто швидше і точніше розпізнає інформацію, яка надходить з пристроїв "ока спостерігача" з мільйонів місць спостереження та моніторингу для безпеки та технологічних процесів. 

4. Від лінії до фігури
Дослідження лінії — від Евкліда до Лобачевського та його наступників — показало, що будь-яка лінія не існує сама по собі. Вона завжди або є межею (точки зібрані у вздовжність), або є частиною більшої фігури.
Тому природним кроком мислення стало: будувати з ліній фігури, знаходити гармонію в замкнених формах. Тут з’являється перехід до кола, трикутника, багатокутника, сфери. Лінія перетворюється на "музику простору", в якій окрема точка стає нотою, а фігура — мелодією.

5. Боксологічний погляд
У Боксології лінія — це зв’язок між точками життя. До речі, вони - точки, спочатку "інтуітивні", ми розуміємо що у кожного тіла є центр та межа. Тіла навколо нас - схожі, наприклад, яблука всі однієї форми та розміру але немає жодного однакового. 
Вона може бути фантастичною (як у Евкліда) — чистим ідеалом бескінечних паралельних ліній.
Вона може бути безліччю можливостей (як у Лобачевського).
Вона може бути живою траєкторією (як у Яноша Бойяи).

І зрештою вона стає першою ниткою для ткання форм — переходом від хаосу до гармонії.

*Янош Бойяи (János Bolyai, 1802–1860) — угорський математик, син Фаркаша Бойяи. Він

практично паралельно з Лобачевським відкрив неевклідову (гіперболічну) геометрію. Тобто це не «додатковий напрям», а ще один самостійний першовідкривач того ж «зламу» п’ятої аксіоми Евкліда.
Різниця була лише в тому, що Лобачевський опублікував свої праці трохи раніше, а Янош Бойяи писав більш систематично і навіть поетично, описуючи нову геометрію як «абсолютно новий всесвіт із нічого».

Боксологія. Глава 1. Точка.

 

У Боксології Точка розглядається як подвійне явище – вона водночас є і «ніщо», і «щось».

1. Геометричне розуміння
У класичній евклідовій геометрії точка – це нульовий об’єкт, що не має ані довжини, ані ширини, ані об’єму. Вона є лише ментальною межею, яка визначає місце, але не містить тіла. У цьому сенсі точка – це чистий початок: зародок лінії, трикутника чи будь-якої іншої фігури.

2. Матеріальне розуміння
З позицій Боксології точка може розглядатися і як фізична одиниця простору – найменше тіло, яке здатне мати масу, густину чи інші властивості континууму. Тоді точка – це вже не «ніщо», а одиниця матерії, з якої складаються більші структури.

3. Подвійність природи
Ментальна точка – логічна межа, що існує лише як відношення.
Реальна точка – елементарне тіло простору, з якого формується матерія.
У цьому й полягає парадоксальна сила поняття:
у логіці точка = 0 (ніщо, початок),
у матерії точка = 1 (одиниця, завершена форма).
Таким чином, арифметична рівність 0 = 1 у Боксології означає, що існує початок і кінець, ніщо і щось, відсутність і наявність – це два стани одного і того ж явища.

В більшості арифметичних рівнянь - існує приведення певних величин до 0. Таким чином визначається баланс відношення в певному локалізованному просторі. В арифметичних виразах, де операційна частина складових прирівнюється до 1, ми шукаємо - пропорцію, маємо дробові вирази. Боксологія вважає - дробові числа такими ж важливими, як і цілі числа для обчислення відношення та життєвих складових певного процесу.   

4. Космологічний вимір
У масштабі Всесвіту точка може бути:
сингулярністю – з якої народжується новий простір, елементарною частинкою – найменшою цеглинкою матерії.
У масштабі мислення точка – це «зупинка уваги», якою розум окреслює межі процесу.
Отже, точка в Боксології – це міст між небуттям і буттям, між ідеєю та тілом. Це перший і останній елемент будь-якої структури.

5. Точка в різних геометріях
Евклідова геометрія
Визначення: точка — це об’єкт без розмірів, що задає лише місце в просторі.
Сенс: у Евкліда точка — це абсолютний початок усіх конструкцій (лінії, площини, тіла).
Точка зору: світ прямолінійний, простір нескінченно рівний, де точка виступає «адресою» в координатній системі.
Гіперболічна геометрія (Лобачевського)
Визначення: точка зберігає сутність «місця», але в такому просторі кривина від’ємна, й через одну точку можна провести безліч паралельних ліній.
Сенс: точка тут більше не є частиною прямої в евклідовому розумінні, а радше «вузол» нескінченної мережі напрямків.
Точка зору: точка — центр розбіжності, з якого відкривається нескінченна кількість можливостей.
Сферична геометрія (Ріманова)
Визначення: точка — місце на поверхні сфери, де будь-які дві «прямі» (великих кіл) обов’язково перетинаються.
Сенс: точка тут завжди вписана у криву поверхню, і її існування нерозривне з усім цілим.
Точка зору: точка — це вузол єдності, де замикаються всі лінії. На сфері вона завжди частина гармонійної замкненої структури.

6. Боксологічна перспектива
Боксологія виводить із цього важливу ідею:
Евклідова точка = «чистий початок» (0, порожнє місце).
Гіперболічна точка = «розбіжність можливостей» (множина напрямків, потенціал).
Сферична точка = «вузол єдності» (1, завершеність у цілісності).
У Боксології це пояснюється через принцип гармонійної геометрії, де первинними є не прямі й абстрактні конструкції, а криві форми, побудовані на хордах кіл і сфер.

7. Гармонійна геометрія
Набір точок тут не довільний, а такий, що формується природними структурами: колами, сферами, хвилями, біологічними контурами.
Точка — це вже не «абстрактна ідея місця», а локалізований елемент живої форми.
Ми самі є такою формою: людське тіло, клітини, атоми — все складається з гармонійних «точок».
У цьому сенсі:
Точка в гармонійній геометрії = елемент життєздатної структури.
Вона з’являється або природним шляхом (розвиток, ріст, самоорганізація), або неприродним (штучне відділення, локалізація, руйнування цілого).

8. Узагальнення
Таким чином, можна сказати:
Евклідна точка — це «ніщо» (0). "Око спостерігача" "пристосоване" під основи евклідової геометрії. 
Сферична точка — це «щось ціле» (1). "Око спостерігача" знаходиться над обєктом дослідження.  
Гіперболічна точка — це «багато в одному» (∞). "Око спостерігача" знаходиться всередині тіла.
А в гармонійній геометрії Боксології точка — це не абстракція, а жива клітина простору, яка одночасно може бути початком і завершенням форми.
"Око спостерігача" з находиться "повсюди і ніде".