Окреслюємо проблему, яка корінням іде в радянську модель економіки, але сьогодні гальмує український ринок та робить його неконкурентним. Спробуємо це структурувати та запропонувати механізм для інвестора.
1️⃣ Що було в соціальній економіці СРСР
-
Соціальні витрати (дитсадки, лікарні, гуртожитки) включалися прямо в собівартість товару → товар дорожчав, навіть якщо ринок не вимагав таких витрат.
-
Амортизація обладнання була фіксованою та жорсткою, гроші часто не використовувалися на оновлення, а «заморожувалися» в бухгалтерії, а тепер це взагалі не актуально бо ніякого державного відшкодування на оновлення обладнання немає.
-
Податки з доходів фізичних осіб і надмірна кількість фондів (пенсійний, соцстраху, «фонди розвитку») створювали подвійне та потрійне оподаткування.
-
Централізована бюрократія: кожен рух капіталу погоджувався через десятки інстанцій.
-
Формальний марксизм – ніхто не дивився на реальну економічну ефективність, головним було «виконати план». Статистика попиту та споживання була втрачена через інституційну бюрократію а тепер - через норму користі фінансистів в грошах по "запланованому відсотку". Попит на прибуток підмінив попит на користь.
🔻 Наслідок:
В кінці 1980-х система потонула в паперах і роздутому соціалі, який оплачувався з кишень тих, хто реально створював додану вартість.
2️⃣ Схожа ситуація в пізній державності України
-
60% бюджету утримується зовнішніми кредитами і внутрішнім “перерозподілом” (конфіскації, ручні збори).
-
Витратники vs створювачі: приватний сектор і ФОПи фінансують роздутий апарат держуправління і соціальні фонди.
-
Неефективна амортизація – підприємства платять податки на «знос», але не мають грошей на модернізацію.
-
Подвійне оподаткування праці (ЄСВ + ПДФО + військовий збір), що робить працю в Україні у 2–3 рази дорожчою від номіналу.
-
Відсутність глобальної інтеграції цінних паперів – інвестор не може просто перевести український актив у глобальний чи навпаки, що відлякує великі фонди. Сануючий принцип вже дійшов до інтелектуальної власності - ідея науковця в Україні має бути забюрократизована та ще й "розмитнена". Але у науковців грошей як правило немає, тому ми не можемо впровадити жодної відшкодованої автору ідеї.
3️⃣ Модель, яку ми пропонуємо
🔹 Крок 1 – Виключити «зайву» працю
-
Вартість товару/послуги не повинна включати повну ціну праці, яка є локальним дисбалансом.
-
Оплата праці відбувається не з ціни товару, а з частки у цінному папері проєкту (тобто працівник стає співвласником і отримує дивіденди).
-
Це наближає модель до ESOP (Employee Stock Ownership Plan), де працівники отримують частку прибутку компанії.
🔹 Крок 2 – Конвертувати цінні папери в глобальні
-
Замість внутрішніх ОВДП (підтримка курсу гривні за рахунок регуляцій та штучного дефіциту грошей) чи акцій – токенізація або листинг на міжнародній біржі (Euronext, Nasdaq).
-
Прибуток і ризики компанії стають зрозумілими для іноземного інвестора.
🔹 Крок 3 – Виключити амортизацію
-
Оновлення обладнання відбувається лише з реальних прибутків, без штучного резерву, який сьогодні обкладається податками (проблема скоріше не в податках а в їх статистичному та звітному обслуговуванні).
-
Це зменшує податкове навантаження та робить продукт дешевшим а споживача більш платіжно здатним.
🔹 Крок 4 – Спрощення соціальних витрат
-
Соціальні пакети (дитсадки, їдальні, ЖКГ) виводяться з бухгалтерії підприємства.
-
Працівники самі купують послуги, але мають долю в компанії і отримують дивіденди, щоб покривати соціальні потреби.
4️⃣ Що вийде
-
Собівартість українських товарів знижується, структура вартості уніфікується, стає конкурентною із закордонними та так само може розраховувати на іноземний ринок з фінансуванням вторинними інвесторами товарної маси, а не власне - виробництва.
-
Праця не оподатковується двічі, бо зарплата = дивіденди з цінного паперу.
-
Соціальні витрати не тягнуть економіку, а покриваються з доходів працівників-власників.
-
Інвестори заходять охочіше, бо немає «українських націнок» і немає проблеми виводу капіталу.
Немає коментарів:
Дописати коментар