"Плавуча мрія великого комбінатора"
— Містере Бендер, ваш лосось — як завжди, без перцю і з ананасом, — сказала стюардеса в білому, що більше нагадувала примарну медсестру з музею майбутнього.
— Ах, Кларіссо, ви читаєте мої думки, — промовив Остап, дивлячись крізь скляну стіну лаунжу на горизонт, що хитався, наче розбещене сумління.
Була середина одинадцятого року його подорожі. Остап Бендер, колишній мрійник про Ріо-де-Жанейро, тепер офіційний пенсіонер (за програмою "громадянство Панами за внесок у знання шахової стратегії"), жив на борту круїзного лайнера Villa Vie Odyssey.
Усе почалося з невинного шахового турніру на борту у 2027-му, коли він обіграв у фіналі корейського криптомільйонера, вигравши каюту без вікна... назавжди. Відтоді його стратегія життя полягала в тому, щоб ніколи не сходити на берег.
На борту було все: щотижневе прання, Wi-Fi, вино за вечерею, і найголовніше — публіка, яку легко вразити цитатами з Шопенгауера, Брехта і навіть “Правди” за 1934 рік.
Але на одинадцятому році круїзу з’явилась вона.
77-річна Шерон Лейн, що продала все — включно з чайником марки "Russell Hobbs", аби купити квиток до безкінечної подорожі. Вона ввійшла до кают-компанії з упевненістю людини, яка вже побувала в 425 портах і зневажає сушу.
— Палуба — моє щасливе місце, — сказала вона, і Остап уперше за роки не знайшов дотепу.
Вона не грала в шахи, не пила вина і не дивилась телевізор. Вона організовувала екскурсії для інших пенсіонерів з душею скаута і духом Індри Ганді. Вона була якби Шура Балаганов у спідниці, тільки з британським паспортом і кращими манерами.
Остап почав думати про новий бізнес-план:
— Ми створимо мережу плавучих республік для емігрантів від реальності. Кожен — резидент. Ніякої політики. Тільки вино, пральня і Wi-Fi. Шах і мат, пане Трамп.
Їхня каюта стала офісом. Вони почали приймати гостей. На п’ятий тиждень у них ночував іспанський революціонер, на шостий — криптофілософ із Токіо. Усі платили символічну суму — просто щоб слухати, як Остап і Шерон обговорюють відтінки свободи в різних часових поясах.
Під час стоянки в Японії Шерон купила йому червону краватку.
— А якщо ми не повернемося? — запитала вона.
— То перейдемо на інший корабель, — відповів Остап. — У мене вже є варіанти в Коста-Ріці.
P.S.
Далеко в офісі Villa Vie Residences лежить лист із підписом:
“Пасажир Остап Бендер просить зарезервувати місце на наступні 99 років. Оплата — золотою фразою.”
Бо життя — це теж шахова партія. Тільки не всі фігури з дерева. Деякі — з вина, правди і палубного сонця.
Комментариев нет:
Отправить комментарий