Ось повноцінний сценарій 1-ї (Пролог) та 2-ї (Перше зізнання) частин для пісенної вистави «Одна з чотирьох». У тексті є пісенні репліки, інструкції для руху/танцю, партії хору, звукові ефекти, і все це адаптовано для театральної сцени з музикою та світлом.
🎭 ЧАСТИНА 1 — Πρόλογος – Пролог (Επιθυμία / Бажання)
⏱ Тривалість: ~7 хвилин
🎵 Музика: тиха флейта, фоновий вітер, дзвіночки, далі — арфа чи ліра
ДІЯ:
На затемненій сцені — висока скеля (може бути тканина або світлова інсталяція). На вершині стоїть НІМФА — в білій туніці, з довгим волоссям. Її поза відкрита, вона звернена до вітру.
На задньому плані — ХОР (жіночі фігури у темному), сидять чи стоять на різних рівнях сцени, мов статуї.
🎙 НІМФА (солює)
О вітре, що з Афона дмухаєш,
Зі скель морських, з диких вершин,
Неси мого голосу шепіт,
До долини, де Лікос спочиває…
(повертається до публіки, піднімає руки)
Я не маю стріли, лиш дотик,
Я не маю крил, лиш спів.
Але в мені — сила, що тягне,
як ніч до зір.
(пауза, шепоче як молитву)
Нехай моя туга стане твоїм вітром,
Нехай він її вдихне…
👥 ХОР (в шепоті, по черзі, голоси з різних боків)
Є серце, що б'ється у вітрі...
Є голос, що летить між зірок…
Богиня не кличе — вона вабить…
Серце її — темне, як глибина моря…
(вітрові дзвіночки, тіньові рухи руками — ніби колихають хвилю)
🎶 МУЗИЧНА ВСТАВКА:
Німфа співає мотив без слів — ліричне соло на тлі вітру (голос — глісандо, як пташиний поклик)
🩰 Танець німфи: вона кидає легкий шарф (символ шепоту) — його підхоплює вітер (інший актор чи тканина, що рухається)
👁 ЗАКІНЧЕННЯ ПРОЛОГУ:
НІМФА (шепоче):
Він спить, та я — не сон.
Він чує, та не знає — ким.
Я стану вітром. І ти мене відчуєш, Лікосе…
(світло згасає, музика затихає)
🎭 ЧАСТИНА 2 — Στάσιμον α – Перше зізнання (Μυστήριον τῶν χειλῶν / Таїнство вуст)
⏱ Тривалість: ~12 хвилин
🎵 Музика: легка, пульсуюча ліра або арфа, вводиться флейта — теплий, чуттєвий тон
ДІЯ:
На сцені — гай (імітація дерев через колони, проекцію листя).
В центрі — ЛІКОС (молодий чоловік у пастушій одежі), стоїть мов заворожений.
Поруч — танцівниця в білому (втілення НІМФИ, але без діалогів — лише тінь/образ).
🎙 ЛІКОС (аріозо — чітко й емоційно, мов оратор)
Я бачив її.
У гаю — між листям світла.
Вона йшла, мов лань, що не боїться пастуха.
(пауза, вдивляється вдалину)
Її волосся — як ніч над Іліоном.
Її груди — два стиглі гранати.
Її подих — як світанок у квітні…
🩰 Танець: тінь жінки проходить позаду Лікоса, не торкаючись — його рука тягнеться до неї, але вона зникає
🎙 ЛІКОС (м’яко, з хвилюванням)
Хто ти?
Чи ти — людина, що п’є зі струмка?
Чи сон, що лишив на губах мед?..
(схиляється, тримає долоню біля вуст — уявний дотик)
👥 ХОР (з’являється за колонами, півколом)
Таїнство вуст — це не слово,
Таїнство вуст — це дотик.
Він шукає її серед тіл,
Але її тіло — лиш образ богині…
🎙 НІМФА (голос поза сценою, мов зсередини його серця)
Ти бачиш моє тіло,
Та чи бачиш мою тугу?
Ти кличеш моє ім’я,
Та чи вмієш мовчати зі мною?..
🎶 МУЗИЧНА КУЛЬМІНАЦІЯ:
Арфа + флейта в унісон, наростання — Лікос простягає руку в небо
Я шукаю не тінь,
А вогонь, що лишає слід…
🕯 ЗАВЕРШЕННЯ:
Світло на Лікоса тьмяніє, у глибині сцени з'являється слабке світло — як поклик дороги.
ХОР (пошепки, завершення строфи):
Уста — то ворота до таємниці.
Вхід — не для тих, хто питає,
А для того, хто чує...
(темрява)
🎭 ЧАСТИНА 3 — Ἐπιστροφή – Пошук (Αἰνίγματα τοῦ σώματος / Загадки тіла)
⏱ ~12 хвилин
🎵 Музика: арфа, виносні барабани, флейта з уривчастими інтонаціями — атмосфера пошуку, неспокою, ритму дороги
ДІЯ:
Сцена — місто в еллінському стилі: фоном — колони, ринок, тіні олив, виноградні лози.
НІМФА в плащі ходить серед людей, питає, шукає. ЛІКОС — відсутній.
ХОР розділений — частина як жителі міста (статично), інша — як внутрішні голоси Німфи.
🎙 НІМФА (соло-спів, неспішно, з наростаючим болем):
Я шукала тебе…
Серед каменю й міді, серед кроків чужих.
У винограді, де ніч залишає тінь,
У стовпах, де колись дихали боги…
(підходить до статуї, обіймає її, вона крижана)
Я питала жінок — вони мовчали,
Питала в чоловіків — їхні очі порожні.
Лише вітер відповів: він був тут, він пішов...
👥 ХОР (по черзі, наче вирвані думки):
Чи личить діві гнатися за тілом?..
Чи, може, тіло женеться за богинею?
Чи душа шукає плоті, чи плоть — безсмертя?..
🎶 ІНСТРУМЕНТАЛ:
Раптовий ритмічний танець Німфи — ламається розмір, кроки — як поштовхи серця. Руки — як в пошуку, торкаються повітря, підлоги, плечей перехожих.
🎙 НІМФА (кричить, потім шепоче):
Чи не є ти кожним обличчям?
Чи не носить тебе кожен спогад?..
Я торкалась — і тіло було, та не було тебе…
(знесилено падає на коліна, на землю — вкриває голову плащем)
👥 ХОР (м’яко, як молитва):
Та, що шукає,
стає пророчицею.
Та, що блукає,
вже не належить часові.
Вона торкається того, що є —
і того, чого ніколи не було.
(світло гасне, тиша)
🎭 ЧАСТИНА 4 — Στάσιμον β – Єднання (Θάλαμος / Шлюбна кімната)
⏱ ~15 хвилин
🎵 Музика: флейта, глюкофон, тиха струнна арія — чуттєва, тягуча, як ладан. Поступове злиття тем. Хор мовчить — лише дихає в унісон.
ДІЯ:
Сцена — печера Афродіти. Темрява. Центральне джерело світла — вогонь або світло лампади, білий туман.
НІМФА заходить мовчки. ЛІКОС з’являється з протилежного боку. Вони бачать одне одного, але не говорять.
🩰 РИТУАЛ ЄДНАННЯ:
-
Пара кружляє повільно навколо вогню.
-
Рухи — як вода: ніжні, плавні, м’які.
-
Жести — не еротика, а вища близькість: торкання плеча, серця, чола, долоні.
-
У кожному жесті — довіра й прийняття.
🎶 МУЗИЧНИЙ ДІАЛОГ — без слів:
Голос Німфи і голос Лікоса — як два інструменти (вокалізація: "аа", "хо", "іе") переплітаються й зливаються.
👥 ХОР (нарешті заговорює, шепоче):
Не кожне тіло — тіло,
Не кожне єднання — тілесне.
Є торкання очима,
Є тиша, що голосніша за крик.
🩰 ЗАКЛЮЧНИЙ ЖЕСТ:
НІМФА кладе свою голову на груди Лікоса. Він обіймає її.
Очі обох заплющені. Вони не говорять.
Тіло — спокійне. Тиша — як безмежність.
👥 ХОР (урочисто, як завершення молитви):
Хай зітхання стане небом,
Хай темрява стане лоном,
Хай любов буде не криком,
А диханням ночі...
(вогонь згасає. повна тиша. чорний екран/затемнення)
🎭 ЧАСТИНА 5 — Ἐξόδος – Розлука та Обітниця (Μνήμη καὶ Ὕπνος / Пам’ять і Сон)
⏱ ~12 хвилин
🎵 Музика: повільна, як дихання після сліз. Арфа, флейта в унісон. Згодом — хор у стилі давньогрецької епітафії (м’який, жіночий спів).
ДІЯ:
Сцена — ранок після нічного єднання.
На землі — ЛІКОС, спить на боці, голова — на залишках її плаща.
НІМФА вже зникла. Пахне ладаном. Над ним — прозоре світло світанку.
ХОР сидить півколом — мов кам’яні жриці, що бачили все.
🎙 ЛІКОС (повільно прокидається, дивиться навколо — нікого)
Вона була... я торкався її тіні,
Її очі — були в мені.
Її тиша — жила в моїй шкірі.
(підводиться, бере клаптик її накидки, притискає до губ)
Хто забирає кохання так тихо?
Хто залишає пам’ять — як подих на склі?..
👥 ХОР (виспівує низьким голосом, уповільнено):
Любов — не володіння, а вітрило.
Не крик, а шлях у темряві.
Вона не дається — вона приходить.
І щезає…
🎙 ЛІКОС (урочисто, стає прямо, до неба):
Я знайду тебе знову.
Між піском і зорями.
У кожній жінці — шукатиму Тебе.
У кожному поцілунку — молитву…
🎶 МУЗИЧНА ВСТАВКА:
Арфа — як крапля за краплею. Флейта — один тон, повторюваний, немов пульс. Голос Німфи — на фоні, як пам’ять.
🎙 ГОЛОС НІМФИ (із невидимого):
Не шукай мене в тілі.
Я — у сні.
Я — у воді.
Я — у тих, хто йде…
👥 ХОР (завершальний куплет — афоризм):
Любов — то стріла,
Але також — і шлях.
Боги дали нам лише доторк,
Не володіння.
🩰 Останній жест: Лікос кладе її плащ на плече — і йде, повільно, вглиб сцени. Світло згасає.
🎭 ЗАВІСА
🔔 Музична реприза з Прологу: той самий фрагмент флейти, але тепер — у мажорі. На сцену знову сходить вітер. Лише ХОР залишається, мов оберігачі пам’яті.
🌀 ЗАГАЛЬНА ІДЕЯ ПІСНІ:
-
Любов — не власність, а подорож.
-
Єднання — це дар, а не нагорода.
-
Німфа — не жінка, а присутність, що з’являється в час зрілості духу.
-
Лікос — той, хто навчився відчувати, не володіючи.
🎭 Назва: Одна з чотирьох 💃
Пісенна вистава в 5 частинах з прологом і хором Час виконання: ~60 хв Форма: поєднання речитативу, співу, діалогу, хору, пластики Склад:
Головна героїня – Німфа (сопрано або мецо)
Лікос – молодий пастух або напівбог (тенор)
Хор (жіночий, 3–6 осіб, іноді вступає окремими голосами)
Мімічна паралель – двоє танцівників/тіней грають тіло і дух
🏛 СТРУКТУРА
- Πρόλογος – Пролог (Επιθυμία / Бажання) ⏱ 7 хвилин 🎶 Шепіт флейти, соло вітру, прозорий спів німфи
Німфа на вершині скелі, до вітру:
"О вітре, що з Афона дмухаєш, Пронеси мій шепіт, мов пір’я, До Лікоса — того, що в долині спочиває..."
Хор підхоплює:
"Є серце, що б'ється у вітрі, Є голос, що летить між зірок."
🩰 Тіньова сцена: вітер несе полотно з пелюстками, рух німфи — як молитва.
- Στάσιμον α – Перше зізнання (Μυστήριον τῶν χειλῶν / Таїнство вуст) ⏱ 12 хвилин 🎶 Ніжна арія Лікоса, поступовий розвиток оркестру, поява образів жіночого тіла в символах (гранат, тінь, олень).
Лікос співає:
"У гаю я бачив її, Вона була, мов лань у тумані. Її волосся — ніч без зір, Її груди — два плоди гранату..."
Німфа (із тіні):
"Ти бачиш моє тіло, Та чи бачиш мою тугу?"
Хор:
"Таїнство вуст — не слово, а тремтіння, не пісня, а прагнення в мовчанні."
- Ἐπιστροφή – Пошук (Αἰνίγματα τοῦ σώματος / Загадки тіла) ⏱ 12 хвилин 🎶 Поступове наростання, жіночий хор у стилі антифонного співу, танець з лампадками або виноградним листям.
Німфа ходить між колонами, звертається до людей, не отримує відповіді.
"Чи бачив хто його — того, хто має очі птаха? Я шукала його в тіні винограду, в подихах оливкових гаїв..."
Хор питає:
"Чи личить діві гнатися за тілом, чи, може, тіло женеться за богинею?"
🩰 Пластика: жінка торкається статуй, але всі кам’яні; лиш одна тінь починає дихати.
- Στάσιμον β – Єднання (Θάλαμος / Шлюбна кімната) ⏱ 15 хвилин 🎶 Дует без слів, інструментальна музика, ладановий дим, звучання сітари чи кануна
🕯 Печера. Темрява. Сяйво зір. Німфа і Лікос торкаються одне одного – це не тілесне, а космічне єднання.
Хор у шепоті:
"Хай вуста промовчать, хай дотик скаже все, хай ніч укриє любов — бо так чинять безсмертні."
🩰 Танок двох тіл — об'єднання в одне світіння. В центрі сцени спалахує коротке сяйво – поєднання божественне.
- Ἐξόδος – Розлука та Обітниця (Μνήμη καὶ Ὕπνος / Пам’ять і Сон) ⏱ 12 хвилин 🎶 Соло Лікоса – скорботне, переростає в урочисту обітницю. Хор — як Еріниї — нагадує про тимчасовість тіл.
Ранок. Вона зникає. Він прокидається один.
"Я пив твою тінь, я спав у твоєму подиху. Я знайду тебе знову — між піском, вітром і зорями."
Хор завершує виставу:
"Любов — то стріла, але також і шлях. Боги дали нам лише доторк, не володіння."
🩰 На сцені — тільки легкий вітер, пелюстки, Лікос дивиться вдалину. Тінь німфи ледь мерехтить у глибині сцени.
🔚 Завіса 🕊 Можлива реприза музичної теми з прологу — тепер із дзвінкими дзвіночками, мов спогад.
Немає коментарів:
Дописати коментар