Передісторія
На зламі XVIII–XIX століть, після поразки Польщі в черговому поділі, у Галичині утворюється Руський Край, автономна область у складі Габсбурзької імперії. Молоді русинські інтелігенти, вивчивши старі хроніки Київської Русі, відновлюють руську писемність на основі кирилиці з "Повісті врем’яних літ", адаптованої до живої мови русинів.
Символом їхньої національної реформації стає Іван Котляревський, якого вважають першим систематизатором "живої руської мови" — він замінює латину і церковнослов’янщину на просту, мелодійну мову народу. Його "Енеїда" виходить не у 1798 році в Полтаві, а у Львові — і стає першим підручником нового письма та літературної мови Галичини.
Пушкін і Жуковський — русини?
У цій реальності Олександр Пушкін і Василь Жуковський ще в юності отримують освіту у Відні в русинській гімназії. Під впливом живої мови русинів вони починають писати "руською мовою", не плутати з московською. Їхні вірші виходять у Чернівцях, Станиславові та Києві.
Декабристи і Київська революція
У 1825 році повстання декабристів не придушують, а підтримують козацькі полки Київської округи, які ще мають зв’язки з русинськими землями. Вони не хочуть служити Московії, де панує деспотизм і чужа мова.
Київ стає столицею Нової Русі, незалежної конфедерації земель — від Лемківщини до Полтави.
Москва реформується за Котляревським
Після поразки царя, Петро Перший (в альтернативній хронології — живе довше й реформує глибше) в пошуках моделі для нової російської ідентичності вводить українську мову як державну. Йому подобається мелодійність, логіка та гнучкість цієї мови, і він запрошує лемків, слобожан та чернігівців викладати в Московській академії.
На замовлення царя, Іван Некрашевич та інші письменники з Полісся створюють "високу українську мову", яка поступово витісняє московську говірку в дворянських колах.
XX століття: парадоксальне дзеркало
У XXI столітті ситуація виглядає абсурдно для нас, але логічно в цій реальності:
-
У Києві офіційна мова — руська, з основою в Галичині, схожа на староукраїнську з польським відтінком.
-
У Москві — українська, канонізована ще за часів Петра і поширена в школах, медіа та армії.
-
В Санкт-Петербурзі проводяться наукові конференції "Шевченківські читання", а біля Ермітажу — монумент Лесі Українці.
-
В Полтаві стоїть пам’ятник Пушкіну з написом: "Сину Русі, народжений в Галичині".
-
На банкнотах Російської Федерації — Франко, Сковорода, Леся Українка.
-
У Львові, Чернівцях і Тернополі працюють філії Жуковського інституту поезії.
Сюжетна лінія
Головний герой — молодий філолог з Києва на ім’я Андрій Стадницький, отримує стипендію на дослідження "староукраїнських говірок" у Москві. Там він відкриває дивовижний факт: сучасна українська в Росії містить галицизми, які вже вимерли в самій Галичині.
Стадницький починає писати твір, у якому висловлює тезу: "українська — не мова народу, а мова державності; руська — не мова канцелярії, а мова душі".
Ця теза викликає скандал на обох берегах Дніпра.
"Русь на Півночі"
Пролог: Повстання в Нефтеюганську
У 2037 році в сибірському місті Нефтеюганськ, заснованому як нафтовий форпост ще за часів "україномовного" Петра Першого, виникає закрита етнокультурна громада русинів, переселених сюди ще у XIX столітті в рамках "карпатських експедицій". Їх називали "карпаторусами" і селили в регіонах із суворими умовами, бо вважали витривалими.
Після десятиліть мовчазного існування, в 2037 році, після відкриття золотоносного родовища "Марамороський вал" неподалік міста, громада оголосила себе Русинською республікою Північної Югри.
Вони зібралися на площі біля Будинку культури і вперше публічно вивісили прапор: три смуги — темно-синя, срібна, зелена, з гербом у вигляді перевернутого тризуба та слова "РУСИНІЯ".
Ідеологічна революція
Русини потребують визнання русинської мови, яку влада вважала діалектом української. Але нове покоління ідеологів каже:
"Це не діалект — це мова вільної Русі, яку ви колонізували й забули!"
Ключовий ідеолог повстання — отець Юліян Войнарович, священник і колишній шахтар, що писав філософські трактати в бараці з видом на газову вежу. Саме він виголошує з даху магазину "Магніт" свою знамениту промову:
“Ми — не росіяни, не українці, ми — руські. Але не московські, а гірські, полонинські, хрещені Дністром, а не Волгою!”
Культурна чистка
Розпочинається хвиля культурного радикалізму:
-
Русини спалюють "українізовану" поезію Шевченка, вважаючи її "державною пропагандою московського Києва".
-
Проте залишають прозу Шевченка, особливо його повісті з політичним змістом, як "справжній голос руського бунту".
-
Лесю Українку звинувачують у надмірному космополітизмі та "романтизованому імперстві Києва".
У місті створюють "Музей справжньої Русі", де центральне місце займає кімната-інсталяція, присвячена вигаданому листу Шевченка до франківських русинів, у якому той "відрікається від Києва на користь Карпат".
Світова реакція
-
У Києві починаються протести — люди вимагають зупинити русинський сепаратизм.
-
У Москві навпаки — інтелігенція підтримує русинів, вбачаючи в них "справжнє джерело слов’янської свободи".
-
У Відні та Празі відкривають представництва Республіки Північна Русинія, під прикриттям культурного обміну.
Головний герой
До Нефтеюганська прибуває молодий дослідник з Києва — Орест Маляренко, лінгвіст-археограф, який хоче зрозуміти, чому "русинство проросло в мерзлоті". Він сподівається переконати русинів повернутись до спільного проєкту "Руської Унії", але поступово сам починає сумніватися, де справжній Київ: в центрі країни, чи в серці сибірської нафти.
Кульмінація
Влітку 2038 р. русини оголошують про створення "Великої Русинської Федерації Полярного поясу", яка хоче приєднати всі поселення русинів Сибіру, північного Казахстану, частини Архангельської області.
Їхній девіз:
"Не на Січі — а на мерзлоті воскресне Русь"
Оресту доручають скласти першу офіційну граматику нової русинської мови — сплаву архаїчної говірки, сибірського сленгу і філософської мови Войнаровича. Але вибір Ореста визначить, яку мову отримає нова держава — антиукраїнську чи братню до української.
Комментариев нет:
Отправить комментарий