Назва: "The Shevchenko Clause"

 "The Kobzar’s Pension" (Summary in English)

A global ministry accidentally discovers that Taras Shevchenko is owed a pension — not only as a soldier, but also as a poet, artist, and former serf. Ministers of Painting, Poetry, and Literature fight over who gets to honor him. Bureaucracy explodes: relatives rush in claiming heritage, and residents are evicted from buildings he may have visited. Eventually, a poetic compromise is reached: Shevchenko’s pension is paid out partly in embroidered verses and commemorative banknotes that read, "And on the renewed earth — no pension for me..."

Назва: "The Shevchenko Clause"

У одному з британських архівів у графстві Суррей, під час оцифрування старовинних банківських документів, стажерка з Уельсу натрапляє на загадковий папір українською мовою. Переклад Google Translate видає:
"Фонд нащадкам Шевченка Тараса Григоровича. Пенсія приватна. Щорічно. У фунтах."

Після підтвердження оригінальності підпису (а він: "Т.Ш., Лондон, 1861") — Британський Пенсійний Фонд впадає в паніку.
— Це що, ще один колишній підданий імперії з пенсійним правом? — питає головний бухгалтер.
— Та він же Українець! — каже культуролог.
— То ми вже кому платимо? Україні чи Казахстану?

Новина потрапляє у ЗМІ. Україна, Польща, Канада та навіть Чад висувають претензії на частину пенсії як «території тимчасового духовного впливу поета». Прем'єр-міністр Великої Британії виступає з промовою:

"Ми поважаємо наших пенсіонерів — навіть посмертно. Навіть якщо вони малювали вуглем і писали про гайдамаків!"

Нащадки Шевченка — понад 400 людей з прізвищами "Тарасенко", "Григоровичі", "Кобзаровичі", "Т.Ш.Юкрейн-ЛТД" — подають заявки на виплати. Один з них прибуває з Торонто в образі самого Тараса, з вусами та кобзою, і довідкою з генетичного центру "MyKobzarDNA™".

Ситуація виходить з-під контролю.
Архіви закривають, уряд відкриває новий департамент: "Department of Historical Poetic Liabilities", а всі українські пісні на вірші Шевченка тепер оголошені офіційною валютою для виплат.

І поки світ дискутує, хто платитиме, британці відкривають сувенірний магазин "Shevchenko & Sons", де продають репліки пенсійних книжок, зошити в клітинку та чай із вусами.

В Україні миттєво зібралися міністри:

— Це ж наш, художник! — заявив Міністр Малювання.
— Поет! — кричав Міністр Поезії, римаючи на кожне слово.
— Ага, а хто йому книжку «Гайдамаки» видав? — втрутився Міністр Літератури.

Пенсійний фонд розгубився. Графу "Стаж" розірвало — бо починав як кріпак, потім солдат, потім академік. А в графі "громадянство" було написано: підданий Російської імперії, культурний символ України, святиня Казахстану (бо там був засланий), і за сумісництвом — геній загальнолюдського масштабу.

Родичі поета, всі 39 правнуків з різних країн, прибігли до Центрального музею з вимогами:
— Поверніть спадок!
— Я — його прапраправнучатий шваґро по мазаному боку!

Музей зашморгнуло турнікетами. Уряд видав наказ:

«Вживати слово "Кобзар" — лише на державні свята.
Співати пісні на вірші Т.Г. — лише в строю або під час офіційної скорботи.
Розміщення у будівлях, де бував Шевченко, — лише за спецперепустками.»

Незабаром на вокзалах з’явились переселенці з колишніх "будинків-музеїв":
— Ми живемо в кімнаті, де він можливо пив чай! — казали вони. — Дайте нам статус культурних біженців!

Але найбільший скандал спалахнув на урочистій нараді, де вирішували, хто саме привітає поета з 211-річчям. Після сварки, один міністр обурено заявив:
— Вітати Шевченка — справа Президента, або хоча б голосу Сірка!

У результаті вирішили компроміс:
Пенсію ділити порівну між всіма міністерствами, половину — перерахувати в музей, решту — у вигляді поетичних рядків залишити у вишиванках.

А в самому центрі Києва встановили банкомат, з якого кожен охочий міг отримати купюру з вишитим рядком:
«І на оновленій землі — нема пенсії мені...»